Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
мене та й каже: „Отруєно тебе, галочко, отруєно: вже й жуки за велися в утрунку. Останься на один день та одну нічку, то ви- пользую“. Наварила вона мені чо гось, напоїла мене... Як збунтува лися жуки! Лазять їло утрунку, скребуться, а потім, як почали йти... цілісіньку ,нічку одно йшли та йшли... —-Та ото ж ми й не знали ні чого! — здивувалася Іваненчиха. — То ж то й горе моє, що й доброї сусіди під час пригоди не має. От хоч 'би й ви... Враждуєте на мене, що я під повітку трішеч ки вашого огородцю була прихва- тила, а хіба ж то я з свого ума зробила? Петренко мене до того привів: 'присягавсь мені, що за ді да наш грунт аж до вашої груші сягав... — То вже він бреше! — так і скипіла Іваненчиха. —- Хай люди докажуть, поки нашого грунту, а він хай не гавка... — Та хіба ж — кажу — сама не бачу, що то він наперекір вам мене, дурну, до клопоту призвів? Я ж прийняла геть ту повітку, як загадали... Оце забігла до вас га су позичити та так до речі при жилося... — Ох, нема ж — каже Іванен чиха — і в мене гасу... хіба піду позичу... —- Ні-ні — кажу — хай я сама де здоібуду. Увійшла до сусідки ліворуч, Петренчихи, привіталася. Вона ні чого не згадує мені про кабана, що її картоплю пошпетив: запро хує сідати... — Спасибі тобі, галочко, ніко ли мені сідати, позич трохи гасу... — Давайте, каже, пляшку, тро хи позичу. Оце недавно Дорошен кам пляшку налила. — Хіба ви вже з Дорошенчи- хою не в сварці? питаюся, а сама стою, немов не своя, бо не люб лю, іГосподи, не люблю тієї До- рошенчихи! — Еге, — каже Петренчиха — вже я її запрохала до моєї Гапки ‘бабувати. —• Ой, плохі ж ви, кажу, сусі донько! Та невже ж ви забули, що вона вас гускою обізвала? —■ Коли? —• накинулась на ме не Петренчиха. —• Хіба, кажу, не чули? На водосвяті... Ви тільки що увійшли в церкву, а вона штовх Домаху: „Дивись, каже, гуска увійшла: й чоботи червоні і хода, як у гу ски...“ — Я гуска? Хай тепер знати ме... Я їй покажу, яка я гуска! Розсердилася, розгнівалася, бі та по хаті, кочергами та хватками шпурляє та одно лає ту Дорошен- чиху. —- Хай я й гуска та не плигаю уночі через тини до прикажчиків... Давно вже люди гомоніли, що старша її дочка на того клишо ногого Йосипа скидається, отже я мовчала... а тепер привселюдно осоромлю її, не пошкодую її си вих патлів — хай знає, як мене порочити! Оце тільки й ібуло нашої роз мови. Посиділа я ще трішечки, взяла гас та й побігла додому. II. У четвер, тільки стало на світ благословлятись, чую, щось гри мотить та все до моєї хати набли жається. „Свят, свят, свят! Дух святий з нами!" молюся собі ни щечком спросонку. Лупнула очи ма, аж у моїй хаті вже й ступити ніде. Наперед усіх вбігла невіст ка. Очі витріщила і сичить, як га дюка: —- Коли я вас труїла? кричить і аж на піч стрибає. — Тю-тю, дурко! Схаменися! Хто це тобі набрехав? обізвалась я з печі тихенько, бо Господи, бо юся того клопоту. Коли вже й Цимбаленко з-за неї виглядає... — Коли ви, бабо, бачили, як я сало крав? питається він гуняво. —- Одійди ти від мене, цур, то бі, пек тобі! Не бачила я ні сала твого, ні тебе... Аж чую, мій Омелько спиняє когось у сінях. Лишенько — вже Петренко преться! —- іКоли я тебе навчав повітку на Іваненчишиному городі ста вити? — Коли я обзивала Петренчиху гуокою? — верещить Дорошен- чиха. —■ Ти ж сама, стара відьмо, сміялася в церкві з неї, а тепер на мене звернула? —• «Відчепіться від моєї душі! Дайте мені хоч Богу помолитися! покрикнула я на них, а сама схо пилася з печі, бо вже й не влежу. — У волость її, сяку-таку! — лящить Дорошенчиха. — У волость! — аж до стелі стриба невістка. —- Нікому я не казала нічого та й край! — кажу, — бо чи ж хотіла я того клопоту? Як закричать вони всі, а найпа че та Дорошенчиха... Ухопила я макогін та до них. Що ж ви думаєте? Усі чисто, наче ті пополохані горобці з конопель, повтікали! Я за ними аж надвір. —- Пам’ятатимеш ти сало! кри чить Катерина, а Петренчиха мені дулі тиче. Мене наче ножем шпигнуло: „Господи, Господи! Це ж я сама тільки буду й винна!" —- Поспитайся, хандоле, Пе тренчихи, на кого твоя старша дочка скидається! погукала я на Дорошенчиху. — Поспитайся ме не, що вона про тебе сказала! А тоді мерщій до Цимбаленка: — Поспитайся витрішкатий, у Ка терини, чи добрі були в тебе кор жі на її салі! Оті, що вона їла в тебе! Ой, лишенько, ой горенько! Як не визвіриться той Цимбаленко на Катрю, як не кинеться до неї... Де не взявся Дорошенко — нап’яв Петренчиху, а Іваненко до Пе тренка — не розказать, а й опи сати не можна... Лаялись вони, ла ялись, а потім як зчепилися би тись — ледве люди розняли... у волості судились. І цур йому, й пек йому, тому гасові: якби знала своє горенько, то краще б у ті дні не світила! Як то мене Го сподь милував ще від переполо ху? Де ж пак, на сонну людину отака напасть! Спить собі жіноч ка, святі янголи їй увижаються — де не візьмуться лихі вороги, збентежать, налякають, як ось і мене... ЖУРНАЛ ДЛЯ „БАБУСІ” Фундатори передплати для „бабу сі” відновляють тепер передплату на черговий рік. Ось недавно тому 11 Відділ СУА, а тепер 54 Відділ СУА вплатили вдруге передплату. Також п-ні Рябокінь відновила свою фун дацію. Нову передплату для „бабусі уфундувала п-ні Марія Сайкевич із Метісону та ще одна передплатниця з Англії, що не бажає подавати прі звища. Щире Спасибі! 6 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
