Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пригоди Панька-Недотепи Народня байка Олена Цегельська Давним-давно в одному місті жив собі Панько-Недотепа. Він бувало, що не зробить, то все недоладу. От пішов він одного разу до дядини в гості і просить: — Дядино, дайте мені щоне- будь! — Та й дала йому голку. Йде Панько, йде, аж тут над’ їхав віз із сіном, то він цю голку й устромив у СІ'НО, мовляв, ніхто її не знайде. Якось згодом дядина питає: — А що ти, Паньку, зробив із голкою? — Та встромив у віз із сіном. — Е, Паньку, ти так не роби! Голку треба зашпилити у кишень ку ка'батика, занести додому, ко лись придасться. Цим разом дядина подарувала йому песика. Лише вийшов він із хати та й давай цього песика встромляти у малу кишеньку ка- батика, як дядина навчала. Си ломіць пхає, а песик не дає за стромити себе, — подряпав Пань- ка і вкусив за палець. Іншим разом дядина знову його питає: — А що ти зробив з песиком? — Та хотів його застромити в кишеньку, а він ніяк не дався. — Е, Паньку, ти так не роби! Песика треба прив’язати на мо тузочок і кликати, ведучи за со бою: Босий, Кручку, Заграй, чи як там ще. Цим разом дядина подарувала йому великий шмат солонини. От він взяв, прив’язав цю солонину на мотузочок, волочить її за со бою по землі, та й кличе: — Кручку, Босий, Заграй! Збіглися пси з довкруги, та й усю солонину з’їли. * Настало зимно. Батьки Панька купили декілька бочівок пива, а самі поїхали на торг по калачі і ковбаси на празник. Панько ви йшов надвір, подивився на часто кіл, та й каже: —- Бідні ви, жовнярики, вам зимно! Та й вбрав кожний кіл у пло ті в горнець, наче в шапку. Виніс із комори полотна, порізав на кусні і обвинув кожен кіл полот ном, щоб не змерз. Потім пішов на ріку, а там лід дещо потріскався і утворились щілинки. — О, то недобре! — сказав Панько. — Коли наші будуть вер татися з торгу, додому, через ріку, лід може під ними заломи тись. Виніс з комори бочівку масла і взявся замащувати кожну щі линку в леді маслом. Відтак пішов у хату, защіпнув двері і випустив з бочівок усе пиво на долівку. Сам сів собі у коритце, що з нього їдять поро сятка, підпирається качалкою від тіста, мов веслом, та плаває по цьому пиві, мов човном по воді. Приїхали батьки з торгу, гри мають у двері: — Та одчиняй ти, Паньку-Не дотепо! — кричать, сердяться. А той їм: — Зараз, зараз, пождіть, нехай до берега причалю! Вони дивуються: — Що це він верзе? До якого берега? Аж тут Панько, як не відщіпне двері, як не виїде на своєму ко риті на пиві, та лише гульк! -—- і виїхав до сіней... Сумний мали празник. Були ка лачі, були ковбаси, але пива не було. * Подивились усі люди, що Пань ко-Недотепа нічого не робить лише шкоду, та й порадились йо го з міста прогнати. — Йди ти, Паньку! — сказали йому. — Забирайся з нашого мі ста у світ за очі, ти неробо, Не дотепо ! А він на це: — Добре, піду. Але дайте ме ні на дорогу цю гармату, що на мурах міста, ліжко і пляшку вина. — Та, — сказали, — вино по трібне, щоб підкріпитись, ліжко до спання, але навіщо тобі ця гармата? — Навіщо? — каже Панько. — Ану ж у лісі які птахи на мене нападуть: ворони, 'сороки, або й горобці, то чим же стріля тиму? Та й дали. Запрягся Панько до гармати, ліжко зверху прикріпив, та й тяг не щосили, та прямо в ліс. (Вже малось добре під вечір, як виїхав на лісову поляну, де посередині ріс кріслатий дуб. —- Тут заночую! — сказав. — Виліз на дуба, та витягнув на го ру гармату і ліжко. Сяк-так при мостився і думав спати. Аж тут чує хтось йде, твердо, аж земля бубонить. Обережно виглянув. А то дванадцять розбійників валить. Та страшні такі, бородаті, вусаті, закривавлені, з очей їм наче во гонь бухає. Всі при мечах і само палах, в руках тяжкі булави. Панько ледве живий зі страху! Розпалили серед поляни вогни ще, страву варять, співають роз бійницьких пісень, горілку п’ють. А Панько не годен уже вдер жати на дубі свої тягарі, то ліж ко зсувається, то гармата, а га лас, а грюкіт! Ох! Почули розбійники цей грюкіт та й кажуть: —• Чуєте, гримить — буде бу ря. Сховаймося он під цього дуба. Та й поставали під дуба в купі. А іПанько вже ледве живий, чисто ослаб, руки трясуться. Хотів для відваги потягнути вина, та воно розіллялось, закапало на розбій ників. А вони кажуть: — О, вже і дощик накрапає! А Панько вже ніяк не вдержить ні гармати, ні ліжка. Та й упу стив... Та й побив розбійників — насмерть. * Довідалась молоденька царівна, що розбійники у лісі побиті. Ка зала слугам запрягти шестеро си вих коней до карети, що з само го золота, сіла в карету, та й по їхала в ліс. Аж у лісі, дивиться —- справді, дванадцять розбійників лежить покотом, під дубом —- чисто по биті, насмерть. А серед поляни на ліжку лежить гарний моло дець і спить. Веліла розбудити його. Та й питає: -— Ти будеш молодець Пань* ко? —- Так, це я! Я той, той самий! (Докінчення на обгортці) 24 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ 1962 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
