Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
М. А. Кейван І. Того осіннього раніку 1939 гу ста мряка окутала провінційне га лицьке м і стечко. Найгустіший ту ман заліг над річкою, де поміж го родами та полями стояв міський шпиталь. Тихо та безлюдно було кругом. Тихо 'було і за тяжкими входовими дверима, замкнутими із-середини на ключ. Весь шпиталь спав. Опали пацієнти і медичний персонал, спав дижурний лікар, заснув, куняючи в іпочекальні на лавці, і дверник. Такий колектив ний сон, а впарі з тим і тиша у шпиталі, були великою рідкістю у тому часі. З хвилиною вибуху вій ни 'багато зм і н зайшло у шпиталі. Він перестав бути тією своєрідною святинею, де навіть голосу не під носиться з пошани до людських терпінь. В його мурах було тепер завжди неспокійно і гамірно. Вдень і вночі крізь шпитальну браму проходили десятки людей, хворих і здорових, та однаково не спокійних і настирливих. До за гальної атмо сфери схвильовано- сти кожен із них додавав свій вну- трішний неспокій, свій страх пе ред непевним завтра. Польщі не стало — як жити тепер — стояло питання перед високими службов цями польської адміністрації, пе ред дружинами польських офіце рів, що залишилися самітними пі сля програної війни. Треба ряту ватися і місцем ірятунку вони зде- більша вибирали шпиталь — острів польськости у тому місті з мішаним населенням. Приходили або як пацієнти, хворі на різні хвороби, що їх причиною буває страх, або шукаючи праці і то будь-якої, щоб лиш десь примі ститися, щоб не бути зайвою лю диною у новому режимі, щоб утік- ти від того страху, що сверлує мозок. Все ж краще мити підлогу у шпиталі, ніж їхати на Сибір, тим більше, що сьогодні-завтра аліян- ти розіб’ють і Гітлера і большеви- ків та воскрешуть Польщу „від моря до мо;ря“. Із таких же самих мотивів шу кали для себе приміщення у шпиталі і багаті жиди, купці, 'ад вокати й дідичі, що за Польщі не поступалися полякам у патріотиз мі, а тепер ділили з ними сумну долю непевного завтра. Елегантно одягнені дівчата з най багатших жидівських родин із звідкись роз добутими свідоцтвами закінчених санітарних курсів, шукали праці, хоч їхні руки не зраджували зна йомства з будь-якою працею. Мо лоді лікарі з заграничними дипло мами, безваїртними за Польщі, жертвували безплатно свою опіку хворим у шпиталі. Кожен шукав протекції, знайомства та підсував хабарі у формі купонів на одяг чи інших речей, що якось раптово щезли з обігу. З ближчої і даль шої околиці заїздило перед шпи таль кожного дня декілька селян ських возів. Це сільради відсилали тепер до шпиталю хронічних інваліді®, самітних старців, а на віть божевільних. Візник помагав свому пасажирові зайти до поче- кальні, подавав дверникові картку від голови сільради, а сам скоро втікав, щоб йому не оказ'али везти хворого назад. 'Картка стверджу вала, що той і той є бідняком і терпів від панської влади. І хоч він не надавався до шпитального лі кування, ані не мав охоти тут за лишатися, то все ж таки мусіло знайтися для нього місце у дуже перелюдненому шпиталі. В додат ку було вже й дек і лька пацієнтів з нової влади, звичайно жінки пар тійних чи військових. Вони, годо вані довгорічною пропагандою, що в капіталістичному світі всі є їхні ми ворогами, відносилися до шпи тального персоналу з підозрою та недовір’ям. Їхні чоловіки робили голосні бучі за кожну дрібничку. Вони постійно ігнорували години відвідин і нераз самі приписували лікування — уживаючи зброї як переконливого аргументу. Тяжкі кроки енкаведистів і не менше тяжка їхня лайка не були рідкістю у шпиталі. Вони забирали, кого мали забрати, не респектуючи ні яких діягноз. Тому хвилина загального сну у шпиталі того недільного ранку бу ла чимсь яещоденним. Мабуть це була природна іреакція по дуже неспокійній ночі. Бо аж перед сві танком затихло у шпиталі і всі від чули велику втому. Дижурний лі кар, д-р Тшаска заявив, що він му сить переспатися декілька, годин і замкнувся у своїй кімнаті, заор- динувавши насонні ліки для кіль кох неспокійних пацієнтів. Сестра- монахиня додала їх ще декому з власної пильно сти, а решта таки заснули, вичерпані до краю пере живаннями ночі та чорними дум ками. Тоді задрімала: в дижурці сестра, а з нею дві санітарки. На короткий час большевиїцька дій сність наче б перестала існувати, ково одягненого братіка, що го лосно кликав: — Христос Воскрес! Збирайся швиденько, зараз паску святити муть . . . Нема часу розпитувати, як Він воскресав, чому я не бачила цьо го, як узялася в своїй постелі . . . З цвинтаря аж сюди доходить ра дісний шум народу, голосно й ра дісно б’ють усі дзвони. Бух! паде стріл із моздіря. Швидко, швид ко, поспішаймо! Живий вінок народу кругом церкви. Селяни, селянки в білих кожу хах. У синіх капотах поважні мі щани; в тюлевих очіпках з квітка ми міщанки. Хмара діток із кра шанками. Мальовані кошики з у- сім добром. А понад тим мають хоругви з образами, в золотистій ризі батько з кропилом у руках (а який він інакший, чужий зда ється). І з усіх грудей, що вірують у побіду добра над злом, сонця над тьмою, несеться врочистий спів: — Христос Воскрес! У п’яті роковини смерти подвижни ці жіночого руху подаємо цей її спо гад із дитячих літ. Ред. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
