Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
М. А. Кейван І. Того осіннього раніку 1939 гу ста мряка окутала провінційне га лицьке м і стечко. Найгустіший ту ман заліг над річкою, де поміж го родами та полями стояв міський шпиталь. Тихо та безлюдно було кругом. Тихо 'було і за тяжкими входовими дверима, замкнутими із-середини на ключ. Весь шпиталь спав. Опали пацієнти і медичний персонал, спав дижурний лікар, заснув, куняючи в іпочекальні на лавці, і дверник. Такий колектив ний сон, а впарі з тим і тиша у шпиталі, були великою рідкістю у тому часі. З хвилиною вибуху вій ни 'багато зм і н зайшло у шпиталі. Він перестав бути тією своєрідною святинею, де навіть голосу не під носиться з пошани до людських терпінь. В його мурах було тепер завжди неспокійно і гамірно. Вдень і вночі крізь шпитальну браму проходили десятки людей, хворих і здорових, та однаково не спокійних і настирливих. До за гальної атмо сфери схвильовано- сти кожен із них додавав свій вну- трішний неспокій, свій страх пе ред непевним завтра. Польщі не стало — як жити тепер — стояло питання перед високими службов цями польської адміністрації, пе ред дружинами польських офіце рів, що залишилися самітними пі сля програної війни. Треба ряту ватися і місцем ірятунку вони зде- більша вибирали шпиталь — острів польськости у тому місті з мішаним населенням. Приходили або як пацієнти, хворі на різні хвороби, що їх причиною буває страх, або шукаючи праці і то будь-якої, щоб лиш десь примі ститися, щоб не бути зайвою лю диною у новому режимі, щоб утік- ти від того страху, що сверлує мозок. Все ж краще мити підлогу у шпиталі, ніж їхати на Сибір, тим більше, що сьогодні-завтра аліян- ти розіб’ють і Гітлера і большеви- ків та воскрешуть Польщу „від моря до мо;ря“. Із таких же самих мотивів шу кали для себе приміщення у шпиталі і багаті жиди, купці, 'ад вокати й дідичі, що за Польщі не поступалися полякам у патріотиз мі, а тепер ділили з ними сумну долю непевного завтра. Елегантно одягнені дівчата з най багатших жидівських родин із звідкись роз добутими свідоцтвами закінчених санітарних курсів, шукали праці, хоч їхні руки не зраджували зна йомства з будь-якою працею. Мо лоді лікарі з заграничними дипло мами, безваїртними за Польщі, жертвували безплатно свою опіку хворим у шпиталі. Кожен шукав протекції, знайомства та підсував хабарі у формі купонів на одяг чи інших речей, що якось раптово щезли з обігу. З ближчої і даль шої околиці заїздило перед шпи таль кожного дня декілька селян ських возів. Це сільради відсилали тепер до шпиталю хронічних інваліді®, самітних старців, а на віть божевільних. Візник помагав свому пасажирові зайти до поче- кальні, подавав дверникові картку від голови сільради, а сам скоро втікав, щоб йому не оказ'али везти хворого назад. 'Картка стверджу вала, що той і той є бідняком і терпів від панської влади. І хоч він не надавався до шпитального лі кування, ані не мав охоти тут за лишатися, то все ж таки мусіло знайтися для нього місце у дуже перелюдненому шпиталі. В додат ку було вже й дек і лька пацієнтів з нової влади, звичайно жінки пар тійних чи військових. Вони, годо вані довгорічною пропагандою, що в капіталістичному світі всі є їхні ми ворогами, відносилися до шпи тального персоналу з підозрою та недовір’ям. Їхні чоловіки робили голосні бучі за кожну дрібничку. Вони постійно ігнорували години відвідин і нераз самі приписували лікування — уживаючи зброї як переконливого аргументу. Тяжкі кроки енкаведистів і не менше тяжка їхня лайка не були рідкістю у шпиталі. Вони забирали, кого мали забрати, не респектуючи ні яких діягноз. Тому хвилина загального сну у шпиталі того недільного ранку бу ла чимсь яещоденним. Мабуть це була природна іреакція по дуже неспокійній ночі. Бо аж перед сві танком затихло у шпиталі і всі від чули велику втому. Дижурний лі кар, д-р Тшаска заявив, що він му сить переспатися декілька, годин і замкнувся у своїй кімнаті, заор- динувавши насонні ліки для кіль кох неспокійних пацієнтів. Сестра- монахиня додала їх ще декому з власної пильно сти, а решта таки заснули, вичерпані до краю пере живаннями ночі та чорними дум ками. Тоді задрімала: в дижурці сестра, а з нею дві санітарки. На короткий час большевиїцька дій сність наче б перестала існувати, ково одягненого братіка, що го лосно кликав: — Христос Воскрес! Збирайся швиденько, зараз паску святити муть . . . Нема часу розпитувати, як Він воскресав, чому я не бачила цьо го, як узялася в своїй постелі . . . З цвинтаря аж сюди доходить ра дісний шум народу, голосно й ра дісно б’ють усі дзвони. Бух! паде стріл із моздіря. Швидко, швид ко, поспішаймо! Живий вінок народу кругом церкви. Селяни, селянки в білих кожу хах. У синіх капотах поважні мі щани; в тюлевих очіпках з квітка ми міщанки. Хмара діток із кра шанками. Мальовані кошики з у- сім добром. А понад тим мають хоругви з образами, в золотистій ризі батько з кропилом у руках (а який він інакший, чужий зда ється). І з усіх грудей, що вірують у побіду добра над злом, сонця над тьмою, несеться врочистий спів: — Христос Воскрес! У п’яті роковини смерти подвижни ці жіночого руху подаємо цей її спо гад із дитячих літ. Ред. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
