Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Неділя у Воркуті їх не було в нас багато. Правда, в календарі вони припадали, але не для нас, робітниць із „бази44. Коли при йшов під неділю поїзд, а це часто траплялось, тоді треба було і в неділю розвантажувати вагони. Неділя става ла сірим буднем, що його ми хіба в молитві відзначили. Правда, нам віль но було тоді на тижні взяти „вихідне44, але бриґада мусіла працювати, отже звільнювали лиш кілька осіб. Це зо всім не було те, що спільна наша не діля... Але коли нам припадало вільне у неділю, о — це було свято! Вже в су боту ввечорі — хоч зморені працею— ми гуторили довше. А в неділю могли довше поспати. Будили табор, як зви чайно о 4.30. До 6-тої рано треба бу ло поснідати. Але ми вміли собі по радити. Виряжали звичайно одну-дві з нас по снідання, принесений харч уставлялось на обох наших плитах і він був теплий, аж ми всі повставали* Коло 10-ої год. вже всі були на ногах. Тоді гуло в нашому бараку! Кожна хотіла поснідати, постелити ліжко, по- прятати, підварити щось. При великій тісноті це було б неможливе. Але й на те була рада. При плиті господа- ливо матерів, і настирливій, послідов ній та повсякчасній праці з дітьми, не помітно для них самих, ми дамо їм хоч далеко неповні відомості про Україну прищепимо їм любов до неї й усього рідного, не допустимо до почуття мен- шевартости нашої в чужому оточенні. Необхідно тільки, щоб наш дім, увесь порядок життя в ньому, був україн ським. А поза домом допоможуть нам і по глиблять наші заходи школа україно знавства, пласт чи юнацтво СУМ-у, ОДУМ-у; дитяча світлиця. Відвідуй мо з дітьми українські дитячі виставки й інші імпрези для них! Не даваймо їм самим бути на вулиці! Наші люди вже більш-менш упоряд кували свої матеріяльні обставини в країнах поселення. Матері вже пере важно мають змогу не працювати по за домом, а віддатися своєму найви щому й найпочеснішому завданню: ...„діток своїх доглядати, звичаю навчати.44 і виховувати їх так, щоб вони ...„і чужому научались й свого не цурались44. Віра Драч рила тільки одна з нас і вміла припиль нувати кожне доручення. Зате ми сте лили її ліжко, чи мили за неї підло гу. Взагалі ця дружність, що панувала між українками, улегшувала всім жит тя. Псмимо тісноти не впало між нами ніколи гостре слово. Жили мов одна велика родина. В неділю старались усі причепури тись. Зпочатку нам вільно було носи ти тільки таборовий одяг, але кожна старалась причесатись краще, припра сувати помяте вбрання. Коли ж уже можка було нам одягатись у своє — о, тоді вже в неділю витягали найкра ще. Найбільш подобались мені укра їнки, що мали завжди щось вишитого па собі. Навіть не можна було уяви ти собі їх у неділю чи свято без ви шивки чи народнього вбрання. Всі спішились, щоб покінчити до 12 год. Тоді йшли молитись, або як каза ли „на Службу Божу44. Це не було справжнє Богослуження, а збірна мо литва в котромусь із бараків. Звичай но влаштовували це так, що в пооди ноких бараках сходились віроісповідні групи й відправляли молебен разом. А тому, що це було тайно, то кожної неділі міняли бараки й групи, щоб не звернути уваги начальства на наші сходини. Молились тихо перед меда- ликом або іконкою, що хтось зумів зберегти. Розказували мені, що колись моле- бен переводили „монашки44. Це жін ки засуджені за пар. 58, 10 (релігійна пропаганда), що наражувались на жорстокі переслідування за те. Коли я прибула до Предшахтної, їх уже не застала, бо їх перевели до інвалідно го табору в Усі, недалеко Воркути. Але вони залишили після себе цей звичай і жінки-внзні його пильно під держували. О год. 1 відкривали їдальню на обід. Головна куховарка була українка і хоч була неприступна (говорили, що вона партійна і це можливе, бо йнакше не попала б на такий пост), проте дуже дбала про харч вязнів. Ми знали, що в неділю чекає нас несподіванка й ті шились на неї, як діти. Харчу не було більше, як щодня, але він був якось краще приправлений і дбайливіше по даваний. Був усе смашний борщ а по тім якась страва, напр. макаран із дрібкою мяса. Кажуть, що мясо, при значене для нас, зїдала тюремна влада і під час обіду в нас ішли все здогади й жарти на цю тему. По обіді верта лись ми до бараку й тоді спочивали. Деякі з нас читали, другі вишивали, інші писали листи. Книжки могли ми брати в таборовій бібліотеці. Українки жалілись мені, що там є тільки московські книжки і то в малому виборі. Зпочатку я не вміла читати по-московськи й тому не цікавилась тим, а коли вже могла, тоді вже почались відомі події в Воркуті й не до читання було мені. Українки дуже любили вишивати. Я подивляла все їх запопадливість. Коли бракувало ниток, тоді розпорю вали якусь стару шматку, нитки нави вали на клубок і тим вишивали. З ні чого нераз виходив мистецький твір! Кожна з них це вміла. А листи? Ми писали їх постійно. Правда, більшість українок не мала права листування, а чужинкам взагалі це було заборонено. Але ми листува лись із іншими таборами. Це було прямо потребою для нас. Дехто з на шої бригади мав знайомих у шахтах, де працювали чоловіки, або в цеголь- нях, де працювали жінки. А коли й не було знайомих, то зчасом знаходи лись. Ми листувались роками з ки мось, що й не знали його обличчя. А як передавали листи? На це було ба гато способів, хоч воно не було легко. Часто листи не доходили, часом звязок уривався і треба було шукати нового шляху. Найбільше оправдалось це під час штрайку на Воркуті. Тоді українки мали все найкращі і найточніші відо мості. Коли була гарна погода, тоді ми виходили за барак на мураву. Сідали групою, нераз приєднувались до нас і інші бараки. Починали співати. У більшості це були українські пісні, хоча українки радо вчились від нас інших. Але мушу признатись, що укра їнські пісні ми таки найбільше люби ли. Співаючи їх, можна було мріяти. І справді, довго не треба було чекати. Коли проспівали кілька пісень, тоді в сусідньому таборі 3-тьої шахти, що був віддалений на яких 500 м почувся теж спів. Співали наші вязні-товариші. Ми ледве могли вловити мелодію, але українки її миттю пізнавали. Тоді на обличчях розквітала усмішка й неза баром лилась і наша пісня ще голос ніш, ще палкіше. І так співали ми на переміну. Кожна з нас мріяла про рід- (Докін-чення на ст. 9) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
