Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
іапитати самих себе: невже ж се правда^ Невже ж се може дія тися у нас, перед нашими очи- іма, між -нашим лагідним укра їнським народом? Особливо заміжня жінка (винаходить у своїй ждані чимраз нові рани і недогоди, на які нарікає в піснях". Після Шевченка, який ви ступив проти знущань поль ського панства і російського дворянства над селянською дів чиною і матірю, та після Мар ка Вовчка, яка піднесла життя жшки-кріпачки є це 3-ій силь ний голос в обороні україн ської жінки-селянки. Такий же стан бачив пись менник і в становищі жінки-ін телігентки, її безсилля супроти несправедливого родинного і державного /права, -брак досту пу до освіти і кайдани товари- ськонсуспільних пересудів. Жін ка, яка страждає в обличчі та ких умовин є .виведена в повісті „Перехіреоні стежки1“, виданій 1900 р. — Дівічину, що не має змоги протиставитися нелюб о - му чоловікові, ані не має св-ідо- мости свого інеоправедлнього суіспіЛЬІНого положення „відда ють заміж" і вона стає в облич чі трагедії тоді, коли чоловік її сухий провінціональний урядо вець є типовим садистом, що знущається над своєю жер твою. Жертва іця безсила, бо становище жінки1 в сімії це ні мий іпоюлух і покора, перед вла дою чоловіка. Проти неї звичаї, проти неї родинне і суспільне п'раво. Вона не (має ніякої зброї і ніякої можливосте розірвати кайдани, бо навіть, якби опини лася на волі, її зацькує товари ське середовище, сповнене пе ресудів. її любов до-українсько го- діяча, адвоката Рафалсвича, якого автор наділяє додатними прикметами у пір отистав л енн і до мужа-садиіста, мусить заду шитися в димі. низьких умовин, малих людей і твердого родин ного права. (Внаслідок такого ж недобро- вільного і силуваного подруж жя знаходиться в обличчі кон флікту і; героїня драми ^Укра дене щастя". Для того, щоб за- гарбагги маєток, старші брати віддають її заміж за нелюба, і обдурюють її, мовляв, Михай ло, її милий, не живе. Коли ж Михайло повертається, створю ється трагедія, яку може розв'я зати лиш смерть. Як і на інші суспільні лиха, так і для жіночого питання шу кає Фіранко розівязки. Вже 1880 року був написаний вірш, при свячений Аінні П. (Павлик), „Дівчина встала рано". Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурливий ? Я про ті тучі сміло-сміло Буду робити чесне діло. Робити буду без упину, І перестану — як загину!“ Ідеал жіночої постаті вивів Франко перед нами в Миросла ві, дочці Тугара Вовка в повісті „Захар Беркут". Повість ця ви йшла 1882 р. і одержала першу нагороду на літературному кон. курсі у Львові. Мирослава є 'уосіїблеиням усіх дівочих чеснот, аїле найважніше в неї є те, що воїна вільна людина. Постать Мирослави була ціл_ ковитою протилежністю до су часного Франкові типу україн ської жінки, якій вільно було займатися домашнім господар ством, але не вільно було бути освіченою, заробляти на хліб, забрати голос у справаїх влас ного подружжя. Тому не дивно, що образ Мирослави Франка, яка стоїть на небезпечній клад- ці-іамереці над пропас,тю і при- клаїдає „гарно' точений ріг до сівоїх коралевих уст", виклику вала захоплення сучасної укра їнської м'олоді. Але генеза постаті Миросла ви не є оперта виключно на •історичній основі. Вона випли ває з погляду Франка на укра їнську жінку взагалі, як про те свідчать його слова на початку студії „Жіноча- неволя в русь ких піснях народних": „Коли се иравіда, що мірою культуріно- сти всякого' народу може слу жити те, як той народ обхо диться з жінками, то й се без перечно правіда, що русько- український народ за сею мі ною покажеться висококуль турним. Се також признали тро-хи, чи не всі етнографи, не кажучи віже про велику щи рість і ніжність чуття, котре та кими чистими перлами вилило ся в незлічимих чудово гарних пісніяіхжіночих. Уже сама зверх ня подоба руського жіноцтва — складна, свобідна, гарна, - саме його сміле поступовання супроти чужих людей: все те свідчить дуже корисно про по важне, людське становище ж і нок серед руського народу". Отже Мирослава не була я- кимсь оригіналом, ані чимось виїмковим. її вдача і характер основані на питомих прикметах української жінки. :У 1884 р. Наталя Кобринська заложила в Станиславові пер шу українську жіночу організа цію, якої метою було піднести становище жінки в сімї й су спільстві. Але жіночі маси, так же само, як і загал громадян ства, поставили опір феміні стичному рухові, так, що пер ша жіноча організація проісну вала недовго, бо була визнана ,,непотр і б н о ю ". Це ре акційне ставлення, що існує зрештою в деякій мірі до сьогодні в укра їнському суспільстві, не зломи ло самої ідеї, яка скоро відро дилася наново й розвинулася в сильний суспільний чинник. До тих виїмків, що підтримали ідею українського жіного руху і в початках не дали йому за гинути, належав Іван Франко. Тоді, коли все громадянство, за виїмком гурта поступової, студентської молоді, з братами Окуневськими, Сіменоівичами та ін., мало для жіночих піоне- рок лиш байдужість, або в най кращому разі їдке, глузливе слово, Іван Франко, з питомою собі відвагою й відчуттям духа часу, пішов назустріч діяльно сті феміністок. З нагоди заложення першої жіночої організації 1884 р. він написав поему „Женщина" з присвятою: „Алегорія на при вітання Товариства Руських Женщин у Станиславові". Змі’ст поеми, написаної гар ними терцинами, алегоричний. Брила мармо'ру, що лежить у пустині, вбогій і німій, викли кувала жагу кочівних племен, які прагнули засвоїти ЇЇ для се бе. Але геній творчосте, що Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top