Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Так це тривало якийсь час. Але одного разу я знов за мітала кухню і знайшла пта шине пірячко. Всі ми не могли вийти з дива: — Як він це ро бив? — Як підкрадався до пта шок, що дзвінок не дзвонив? А може молоді пташки були ще такі дурненькі, що не боя лися дзвіночка, привикли. А мо же ще не вміли літати і не мо гли втекти від нього?? Хто йо го знає... Вкінці, маїма, коли побачила, що Міцько щораз гірше мар ніє, махнула рукою і увільнила його від дзвінка. Бо ж цей дзвінок і так нічого вже не по магав. Ми старалися відтепер задер жувати його в хаті на ніч, бо він розбишакував, звичайно, ніччю. Аж раз я встала раненько, бо Міцько просився на двір і я його випустила, а сама заці кавлена пішла тихенько вслід за ним. Я хотіла бачити, що то він буде робити. А він побіг просто до старого каштана і якстій видряпався по ньому догори. Я знала, що на кашта ні було пташине гніздо і вже хотіла крикнути, остерегти пташок, що ворог уже близь ко, але цікавість перемогла в мене страх. Що то буде? Гніздо містилося в дуплі під розчихами двох сухих гиляк. Одна з гиляк майже закривала гніздо. І от, Міцькові дуже трудно було туди дістатися. Він видряпався вище на пень каш тана і нечайно скочив згори на суху гиляку, що притикала до гнізда. Раптом почувся страшний тріскіт. Миршава гиляка, під тягарем кота відсахнулася від пня каштана і впала на долину. А кіт разом із нею коміть голо вою. Але не впав, як звичайно коти, на лапи, не встиг, бо тяж ка гиляка придавила його, при крила і потовкла. Він занявкав жалібно, неначе заплакав. А я повинна була сказати: — А добре тобі так, розби шако! Але мені якось жаль стало непоправного грішника. Я під бігла і висвободила його. Але він дальше нявкав жалібно, штикульгав на трьох лапках, а одна лиш так коливалася. Я по думала, що може вона зломана і принесла його до хати. Потім татко завіз його до ветеринаря, який йому ногу за- бандажував. Довго ще наш Міцько кривуляв і не міг хо дити. Від тої пригоди споважнів. Більше вже в кухні не знахо дилося пташиного пірячка. А може то пташки помудріли. А може попідростали і нав чилися літати. Може навчи лися пізнавати, кого їм треба вистерігатись. Олена Цегельська Про мухомора і дідуся Дуба Раз восени у ліску зібралися на галявці грибки. У них були різної форми і різного кольору шапочки, всі мали ніжки: одні тоненькі, високі, другі коро тенькі, грубі. От і стали вони вихвалятись одні перед другими, хто з них кращий. - Чи є кращий від мене гриб? — задирливо пищала си роїжка. — Дивіться, в мене ма ленька шапочка, а в мого си ночка синя, а в донечки рудень ка. А ніжки? Які вони біленькі! Діти дуже люблять нас збира ти... — Та що з того? — перебив її мову гарний боровик. — Що з ваших гарних шапочок та бі лих ніжок? Ви ж гіркі, гіркі на смак. Нема кращого та смачні шого, як я! Мене скрізь люб лять та вживають. І сушать, і солять, і смаж-уть, і варять. Кожна страва краще смакує зо мною. Дарма, що моя шапочка завжди однакова — темно-бру натна, а корінчик білувато-жов тий. — Е, та немає смачнішої під ливи, як із нас, промовили о- пень-ки. А нас легко збирати, бо ростемо ми купками коло пеньків. — Ну й знайшли чим хвали тись, засміялись руденькі ли сички. іВаші тоненькі ніжки ні до чого, а ми всі товстенькі, пахнемо гарно, а підлива з нас дуже, дуже смачна. — А чим ми погані? спита лись бабки. Наші шапочки ду же гарні... — Ну, та краще моєї шапоч ки ви ніде .не знайдете,, запере чив мухомор. І с'правді, на го ловці у гриба була гарна чер вона шапочка, вкрита білими цятками, а ніжку вкривали кіль кома рядами ніжні білі шля- рочки. Але все грибне товариство голосно розсміялось. — Хачха-ха! Ха-ха-ха! Скрізь чувся регіт. — Він ще обзива ється! Та таких, як ти, завжди викидають із кошика, як попа деш. Ну й навіщо ти кому здав ся? глузувало з мухомора все грибне товариство. — Це — правда! Сумно зі тхнув мухомор. — Хоч і гарна моя шапочка, але не беруть ме не до страви люди, кажуть, що я отруйний. - Ну то нема чого тобі хва литися, пробурчав поважний, великий, білий хрящ. — Бачиш, мене он навіть сирим їдять, тільки присолять трохи та й усе. — І нас теж, і нас теж! З-під молоденької сосни тоненько за вищали рижечки. Але рантом всі замовкли, бо обізвався до них старий великий Дуб, що стояв посередині галяви, Всі лі сові рослини й тварини любили й поважали цього старого ді дуся. — Ні-ні, мої любі, прошепо тів дуб. — Ви помиляєтесь. Не хваліться більше, бо кожен із вас на світі живе й має своє призначення. Не судіть бідного мухомора, бо не тільки ви ко рисні-, але й він теж потрібний. Чи знаєте, що шкідливі комахи, як посидять на його шапочці, відразу гинуть? Якби його не було, то може й Bat: усіх кома хи знищили б та й усім росли нам тут у лісі було б погано. І стало всім грибам соромно, що вони напали на мухомора. Всі замовкли. Першим почав говорити боровик. — Це правда, сказав він, ко махи, особливо жуки багато шкодять нам. Скільки моїх ро дичів загинуло від жуків! Д я кую тобі, мухоморе, за твою Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
