Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З моїх споминів (Уривок із доповіді, виголошеної надомниках О. Кисілевської) Перший раз побачила я сенаторку на якомусь вічу в Станиславові. Я со бі уявляла, що сенаторка повинна бути молода, рухлива, репрезентативна па ні. Но, і я на мент розчарувалась. Коли вона забрала голос, я хотіла вийти зі залі. Стала вона на трибуні — малень ка, скромненька і вже тоді у поваж ному віці. Але в міру розвязування теми, її голос кріпшав, набирав сили і полонив мене. Теми були все такі життєві, такі яскраїво чіткі і правдиві, що саля, битком-набита, слухала з увагою. І все, коли прийшлося мені в пізнішому житті слухати її промов, я ждала на той кульмінаційний пункт» коли, то Вона полонювала присутніх сильними аргументами, взятими з жит тя, та бадьорим духом. Вела сенаторка дуже скромне жит тя. Старий, малий дімок на передмісті Коломиї представлявся досить убого. Але увійти до нього — зараз вдаряла у вічі атмосфера духовости. її особи ста кімната, де жила, спала і працю вала, це ж була попросту бібліотека. При стінах були полиці з книжками. В кожнім куточку був глечик із квіта ми. Раз заскочило мене те, що в кож нім фляконі була кульбаба, жовта квітка, яку виполюємо з грядок. Аж жовто стало мені в очах. Сенаторка, побачивши моє здивування, перекону вала мене в тому, що це гарна і паху ча квітка. І я полюбила її теж і до сьогодні кладу її у вазу. ки, а навіть техніки твору. В Заслугах Франка годі нам по минути мовчанкою ту допомо гу як: духового провідника від важних діячок і самотніх пись менниць. Наталія Кобринська та Оле на Кисілевська з вдячністю зга дують у своїх споминах цю під держку і не диво, що коли гурт жінок рішив видати свій пер ший альманах, його редакто ром став Іван Франко. Разом із Н. Кобринською то О. Пчіякою він вложив багато праці у під готовку цього збірника, що по явився в 1887 році під назвою „Перший Вінок", містив най- кіращі тодішні жіночі пера й cta’B важливим етапом україн ського жіночого руху. Ірина Пеленська Замітне було те, що мене дивувало, що в домі сенаторки було все багато молоді. Спали, їли і дискутували. Зна ний рецитатор Стефаника, бл. п. Юлі- ян Ґеник-Березовський, рецитував нам в присутності сенаторки „Довбуша" й інші твори. Надзвичайно поблажли ва для молоді, мала серед неї мир і пошану. Любила бачити цю молодь розсміяну і повну творчої наснаги. В малім, дрібнім тілі був великий дух. Мала велику силу волі, тому пе реносила великі труди і невигоди, які стрічала в своїй громадській праці, їздила в найглухіші села, де приходи- лося їй говорити годинами в накуре них читальнях і ніколи не жалілась, що є змучена чи розчарована. Бачу ЇЇ дотепер, як нестружено і- шла від поїздів, бо мої батьки жили недалеко зал. стації. Все в понеділок рано поверталась Вона з обїздок по селах. Ішла бадьоро і звичайно несла жмут квітів, які дуже любила. Коли раз я сказала в її присутності, що щось мені не вдається, що чогось я не можу зробити, вона лагідно від повіла мені, що Вона, коли дуже зму чена і приходиться їй тяжко іти на котрийсь там поверх, то власне йде, вертається назад і знов спинається нагору. Це мені дуже багато разів стало в пригоді і давало силу поборю вати, здавалося б, неможливі ситуації в моїм житті. І як сенаторка була о- станній раз у Дітройті, то я пригадала їй це і подякувала за цю глибоку мудрість, яка мені багато разів була помічною. Коли Олена Кисілевська стала се наторкою, жила дослівно у поїздах. Здавалося, що для Неї їзда до Варша ви і назад не представляла ніяких труднощів. І ми молоді тоді подивля ли, скільки то у неї було енергії і за палу до громадської праці. Прямо не вичерпане джерело сили! Звичайна тура їзди була така: Станиславів, де я жила, — тут якесь віче, звичайно ко оперативне, збори або засідання Сою зу Українок, дальше Львів, засідання парляментарної репрезентації і оста точно Варшава, довгі, нудні нераз збо ри, та поворот до дому до Коломиї. В дорозі перо її не відпочивало. З та кої поїздки привозила звичайно зміст до нового числа „Жіночої Долі“. Тямлю, як раз мені, як організацій ній референтці Союзу Українок у Ста ниславові, треба було реферату на Свято Матері, щоб розіслати на села, а вже короткий був час. Сенаторка була на засіданні Філії СУ і обіцяла мені, що рано буду його мати. Сама їхала до Львова. Я думала, що Вона привезе готовий із Централі. Ранком, другого дня, дивлюся, — а сенаторка йде від поїзду і вже входячи на наше подвіря, виймає жмут паперів. Був це для мене реферат. Писала його в пово ротній дорозі і просила справити його, бо, як казала, хотіла дуже спати. У Неї були все громадські справи перші, дарма, що була змучена! Знаю з оповідань її співробітниць у редакції, що кожен ЇЇ приїзд з по дорожі робив великий рух. Цілі жму ти паперу переходили до рук поміч ниць. Одною із таких співробітниць була моя товаришка Дарка Макогон (письменницький псевдонім — Ірина Вільде). Здоровя її було дуже хитке. Але на- зверх виглядало, що Вона була дуже сильна. І цю сторінку життя підкорила своїй волі. їла Вона дуже оригінально. Підставою їжі була сировина, яку вмі ла дуже різнородно приправляти. Різ ні салатки з ярин, овочів та з зел різ них, до того молоко і то часто сире, ось це була її пожива. Уживала т. зв. доварювача, скринки, яка була вита- петована пірям. Підогріта страва, до варювалась там, не припалюючись і дуже довго держала тепло. Це було корисне для сенаторки, бо нераз за бюрком забувала й за їжу. Втрата її для нас є велика. Трудно, — кожного з нас жде те саме. До тієї дороги у незнане приготовлялась вона давно, як каже, сама в останнім про щальнім листі. „Збиралась без поспі ху, як добрий господар, що все під готовляє44. І в тому моменті, коли то думка про велику мандрівку заставляє її прощатись востаннє з рідними, звертається вона до зорганізованого жіноцтва і каже „загальне добро, тре ба ставити понад особисті справи. Хай не буде між вами незгоди, сварів, осо бистих ураз. Оставайте здорові, та зга дайте часом цю, що все життя своє про вас думала". Ці зворушливі останні слова великої і дорогої нам жінки, нехай будуть до роговказом для нас на шляху до здій снювання ідеалів, будови нашого Ве ликого Завтра. Дарія Бойчук Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
