Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
іапитати самих себе: невже ж се правда^ Невже ж се може дія тися у нас, перед нашими очи- іма, між -нашим лагідним укра їнським народом? Особливо заміжня жінка (винаходить у своїй ждані чимраз нові рани і недогоди, на які нарікає в піснях". Після Шевченка, який ви ступив проти знущань поль ського панства і російського дворянства над селянською дів чиною і матірю, та після Мар ка Вовчка, яка піднесла життя жшки-кріпачки є це 3-ій силь ний голос в обороні україн ської жінки-селянки. Такий же стан бачив пись менник і в становищі жінки-ін телігентки, її безсилля супроти несправедливого родинного і державного /права, -брак досту пу до освіти і кайдани товари- ськонсуспільних пересудів. Жін ка, яка страждає в обличчі та ких умовин є .виведена в повісті „Перехіреоні стежки1“, виданій 1900 р. — Дівічину, що не має змоги протиставитися нелюб о - му чоловікові, ані не має св-ідо- мости свого інеоправедлнього суіспіЛЬІНого положення „відда ють заміж" і вона стає в облич чі трагедії тоді, коли чоловік її сухий провінціональний урядо вець є типовим садистом, що знущається над своєю жер твою. Жертва іця безсила, бо становище жінки1 в сімії це ні мий іпоюлух і покора, перед вла дою чоловіка. Проти неї звичаї, проти неї родинне і суспільне п'раво. Вона не (має ніякої зброї і ніякої можливосте розірвати кайдани, бо навіть, якби опини лася на волі, її зацькує товари ське середовище, сповнене пе ресудів. її любов до-українсько го- діяча, адвоката Рафалсвича, якого автор наділяє додатними прикметами у пір отистав л енн і до мужа-садиіста, мусить заду шитися в димі. низьких умовин, малих людей і твердого родин ного права. (Внаслідок такого ж недобро- вільного і силуваного подруж жя знаходиться в обличчі кон флікту і; героїня драми ^Укра дене щастя". Для того, щоб за- гарбагги маєток, старші брати віддають її заміж за нелюба, і обдурюють її, мовляв, Михай ло, її милий, не живе. Коли ж Михайло повертається, створю ється трагедія, яку може розв'я зати лиш смерть. Як і на інші суспільні лиха, так і для жіночого питання шу кає Фіранко розівязки. Вже 1880 року був написаний вірш, при свячений Аінні П. (Павлик), „Дівчина встала рано". Я не боюся хмари, зливи! Що мені вітер той бурливий ? Я про ті тучі сміло-сміло Буду робити чесне діло. Робити буду без упину, І перестану — як загину!“ Ідеал жіночої постаті вивів Франко перед нами в Миросла ві, дочці Тугара Вовка в повісті „Захар Беркут". Повість ця ви йшла 1882 р. і одержала першу нагороду на літературному кон. курсі у Львові. Мирослава є 'уосіїблеиням усіх дівочих чеснот, аїле найважніше в неї є те, що воїна вільна людина. Постать Мирослави була ціл_ ковитою протилежністю до су часного Франкові типу україн ської жінки, якій вільно було займатися домашнім господар ством, але не вільно було бути освіченою, заробляти на хліб, забрати голос у справаїх влас ного подружжя. Тому не дивно, що образ Мирослави Франка, яка стоїть на небезпечній клад- ці-іамереці над пропас,тю і при- клаїдає „гарно' точений ріг до сівоїх коралевих уст", виклику вала захоплення сучасної укра їнської м'олоді. Але генеза постаті Миросла ви не є оперта виключно на •історичній основі. Вона випли ває з погляду Франка на укра їнську жінку взагалі, як про те свідчать його слова на початку студії „Жіноча- неволя в русь ких піснях народних": „Коли се иравіда, що мірою культуріно- сти всякого' народу може слу жити те, як той народ обхо диться з жінками, то й се без перечно правіда, що русько- український народ за сею мі ною покажеться висококуль турним. Се також признали тро-хи, чи не всі етнографи, не кажучи віже про велику щи рість і ніжність чуття, котре та кими чистими перлами вилило ся в незлічимих чудово гарних пісніяіхжіночих. Уже сама зверх ня подоба руського жіноцтва — складна, свобідна, гарна, - саме його сміле поступовання супроти чужих людей: все те свідчить дуже корисно про по важне, людське становище ж і нок серед руського народу". Отже Мирослава не була я- кимсь оригіналом, ані чимось виїмковим. її вдача і характер основані на питомих прикметах української жінки. :У 1884 р. Наталя Кобринська заложила в Станиславові пер шу українську жіночу організа цію, якої метою було піднести становище жінки в сімї й су спільстві. Але жіночі маси, так же само, як і загал громадян ства, поставили опір феміні стичному рухові, так, що пер ша жіноча організація проісну вала недовго, бо була визнана ,,непотр і б н о ю ". Це ре акційне ставлення, що існує зрештою в деякій мірі до сьогодні в укра їнському суспільстві, не зломи ло самої ідеї, яка скоро відро дилася наново й розвинулася в сильний суспільний чинник. До тих виїмків, що підтримали ідею українського жіного руху і в початках не дали йому за гинути, належав Іван Франко. Тоді, коли все громадянство, за виїмком гурта поступової, студентської молоді, з братами Окуневськими, Сіменоівичами та ін., мало для жіночих піоне- рок лиш байдужість, або в най кращому разі їдке, глузливе слово, Іван Франко, з питомою собі відвагою й відчуттям духа часу, пішов назустріч діяльно сті феміністок. З нагоди заложення першої жіночої організації 1884 р. він написав поему „Женщина" з присвятою: „Алегорія на при вітання Товариства Руських Женщин у Станиславові". Змі’ст поеми, написаної гар ними терцинами, алегоричний. Брила мармо'ру, що лежить у пустині, вбогій і німій, викли кувала жагу кочівних племен, які прагнули засвоїти ЇЇ для се бе. Але геній творчосте, що Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top