Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Так це тривало якийсь час. Але одного разу я знов за мітала кухню і знайшла пта шине пірячко. Всі ми не могли вийти з дива: — Як він це ро бив? — Як підкрадався до пта шок, що дзвінок не дзвонив? А може молоді пташки були ще такі дурненькі, що не боя лися дзвіночка, привикли. А мо же ще не вміли літати і не мо гли втекти від нього?? Хто йо го знає... Вкінці, маїма, коли побачила, що Міцько щораз гірше мар ніє, махнула рукою і увільнила його від дзвінка. Бо ж цей дзвінок і так нічого вже не по магав. Ми старалися відтепер задер жувати його в хаті на ніч, бо він розбишакував, звичайно, ніччю. Аж раз я встала раненько, бо Міцько просився на двір і я його випустила, а сама заці кавлена пішла тихенько вслід за ним. Я хотіла бачити, що то він буде робити. А він побіг просто до старого каштана і якстій видряпався по ньому догори. Я знала, що на кашта ні було пташине гніздо і вже хотіла крикнути, остерегти пташок, що ворог уже близь ко, але цікавість перемогла в мене страх. Що то буде? Гніздо містилося в дуплі під розчихами двох сухих гиляк. Одна з гиляк майже закривала гніздо. І от, Міцькові дуже трудно було туди дістатися. Він видряпався вище на пень каш тана і нечайно скочив згори на суху гиляку, що притикала до гнізда. Раптом почувся страшний тріскіт. Миршава гиляка, під тягарем кота відсахнулася від пня каштана і впала на долину. А кіт разом із нею коміть голо вою. Але не впав, як звичайно коти, на лапи, не встиг, бо тяж ка гиляка придавила його, при крила і потовкла. Він занявкав жалібно, неначе заплакав. А я повинна була сказати: — А добре тобі так, розби шако! Але мені якось жаль стало непоправного грішника. Я під бігла і висвободила його. Але він дальше нявкав жалібно, штикульгав на трьох лапках, а одна лиш так коливалася. Я по думала, що може вона зломана і принесла його до хати. Потім татко завіз його до ветеринаря, який йому ногу за- бандажував. Довго ще наш Міцько кривуляв і не міг хо дити. Від тої пригоди споважнів. Більше вже в кухні не знахо дилося пташиного пірячка. А може то пташки помудріли. А може попідростали і нав чилися літати. Може навчи лися пізнавати, кого їм треба вистерігатись. Олена Цегельська Про мухомора і дідуся Дуба Раз восени у ліску зібралися на галявці грибки. У них були різної форми і різного кольору шапочки, всі мали ніжки: одні тоненькі, високі, другі коро тенькі, грубі. От і стали вони вихвалятись одні перед другими, хто з них кращий. - Чи є кращий від мене гриб? — задирливо пищала си роїжка. — Дивіться, в мене ма ленька шапочка, а в мого си ночка синя, а в донечки рудень ка. А ніжки? Які вони біленькі! Діти дуже люблять нас збира ти... — Та що з того? — перебив її мову гарний боровик. — Що з ваших гарних шапочок та бі лих ніжок? Ви ж гіркі, гіркі на смак. Нема кращого та смачні шого, як я! Мене скрізь люб лять та вживають. І сушать, і солять, і смаж-уть, і варять. Кожна страва краще смакує зо мною. Дарма, що моя шапочка завжди однакова — темно-бру натна, а корінчик білувато-жов тий. — Е, та немає смачнішої під ливи, як із нас, промовили о- пень-ки. А нас легко збирати, бо ростемо ми купками коло пеньків. — Ну й знайшли чим хвали тись, засміялись руденькі ли сички. іВаші тоненькі ніжки ні до чого, а ми всі товстенькі, пахнемо гарно, а підлива з нас дуже, дуже смачна. — А чим ми погані? спита лись бабки. Наші шапочки ду же гарні... — Ну, та краще моєї шапоч ки ви ніде .не знайдете,, запере чив мухомор. І с'правді, на го ловці у гриба була гарна чер вона шапочка, вкрита білими цятками, а ніжку вкривали кіль кома рядами ніжні білі шля- рочки. Але все грибне товариство голосно розсміялось. — Хачха-ха! Ха-ха-ха! Скрізь чувся регіт. — Він ще обзива ється! Та таких, як ти, завжди викидають із кошика, як попа деш. Ну й навіщо ти кому здав ся? глузувало з мухомора все грибне товариство. — Це — правда! Сумно зі тхнув мухомор. — Хоч і гарна моя шапочка, але не беруть ме не до страви люди, кажуть, що я отруйний. - Ну то нема чого тобі хва литися, пробурчав поважний, великий, білий хрящ. — Бачиш, мене он навіть сирим їдять, тільки присолять трохи та й усе. — І нас теж, і нас теж! З-під молоденької сосни тоненько за вищали рижечки. Але рантом всі замовкли, бо обізвався до них старий великий Дуб, що стояв посередині галяви, Всі лі сові рослини й тварини любили й поважали цього старого ді дуся. — Ні-ні, мої любі, прошепо тів дуб. — Ви помиляєтесь. Не хваліться більше, бо кожен із вас на світі живе й має своє призначення. Не судіть бідного мухомора, бо не тільки ви ко рисні-, але й він теж потрібний. Чи знаєте, що шкідливі комахи, як посидять на його шапочці, відразу гинуть? Якби його не було, то може й Bat: усіх кома хи знищили б та й усім росли нам тут у лісі було б погано. І стало всім грибам соромно, що вони напали на мухомора. Всі замовкли. Першим почав говорити боровик. — Це правда, сказав він, ко махи, особливо жуки багато шкодять нам. Скільки моїх ро дичів загинуло від жуків! Д я кую тобі, мухоморе, за твою Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
