Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пригоди котика Міцька Христя розповідає: — Коли ми жили ще на фар- мі, то нам там було дуже весе ло. Нас будили раненько, коли ще на квітках і на травичці сто яла роса, а сонечко з-поза лісу лагідно гріло. Кругом нашої хати на деревах співали щойно пробуджені пташки. А було їх так багато-багато. Одні співа ли: — Цір-цірінь-цір! — Другі: Тьох-тьох-тьох. А ще інші: — Фітю-фітю-фіть. То ми, діти, бувало постаємо під деревами, позадираємо го ловки вгору, стежимо за мали ми співаками, радуємось. Ча сом зриваємо квіти, бігаємо босоніж по росистій травичці, гра'єіМ'Оісь. А у нас, на фармі, були вже тоді різні звірята: і корови, і вівці, і свинки. То ми часто зрана біжимо до стайні, щоб привітатись з яким ягнятком чи тел^ткоім. Одного разу татко сказав до мами: — Це все тут гар но і добре, але у нас завелися миші. Все мені в стайні гризуть, занечищують. От, я думаю чи не придався б нам кіт? А мама на це: — Певно, що кіт потрібний, бо і в мене в ха ті миші гуляють. А ми діти іце почули і давай собі тата просити наввиперед ки: — Татку, котика! Ми проси мо, ми хочемо котика! Ну, і тато постарався, привіз звідкись молодого кота. О! який він був гарний, який бі- люсенький з оксамитними лап ками, з чорною латкою, наче краваткою, посередині, шийки. Ми його зразу полюбили, не могли досить налюбуватися ним. То кормили його мясцем, то напували молочком, то гра лися з ним стеблом. Поволи він підріс і став справжнім котом. Зачав полювати на миші. Бу ває, коли зловить мишку, то принесе її в зубах і положить у кухні на долівці і жде, щоб ми його хвалили і величали на шим гордим мисливим. І за де який час вже у нас миші так не гуляли, притихли. Такий то був Міцько. Але раз,якось я замітала кух ню і вигорнула з кутика, під шафкою жміньку сіренького ж Таїк він ходив із тим дзвіночком, дзеленькав, пташки вже здалека чули його та й стереглися. пірячка. Здивована і збентеже на я показала це мамі. — Що за пірячко — так ма ма, очевидно з пташок. — А хто його там запхав? Звісно — наш Міцько. А хто ж би? У мене відразу серце захо лоло. — Пташка! — Бідна, ма ленька пташка! Загинула! А наш славний, гордий мисливий, наш Міцько, хто такий? — Зви чайний розбишака! Не даром він уже від довшого часу вдома не ночує, а волочиться кудись! А ми все думаємо, що він у стайні, а це он як! Але ж тут треба було якось протидіяти. Ми діти віднайшли Міцька, потримали йому під ніс пірячко (як доказ злочину) та й стали його, кожне з окрема, ганьбити і прозивати поганими словами: — А ти роїзбишако! А ти роз бійнику, ти драбуго! Ти крово- пиійіце! Ти безвістидаи’ку, ти, ти! А він? А Міцько? — Нічого. Позіхає собі і наче на глум ви валює свій рожевенький язи чок, поміж білесенькими го стрими зубками. То протяга ється до сонечка, то витягає лапки, то прижмурює свої оч- ка-сліпачки, то вкінці спокійно собі починає мурликати, так, наче хоче нам відповісти: — А говоріть собі здорові, а я таки своє знаю. І не засоромився, не покаяв ся. Ми майже щодня знаходили по куточках і на подвірю пі- рячко. Раз знайшли крило, а раз голівіку з -пташки. А одного разу приніс ще майже живу, за мучену пташку і положив нам у кухні. Мама дуже розсерди лася і сказала: — Таж той розбишака нам тут незабаром виловить усі пташки! І хто буде всяку гу сінь, хробачню і комахи нищи ти? Хто буде нам співати, коли пташок не стане? Ні! Якийсь кінець мусить бути! І от незабаром мама привез ла з міста малесенький дзвіно чок на ремінчиїку та й нарадила його Міцькові на шию. А він дуже сердився, кидав собою, качався іпо долівці, намагався лапками здерти з себе дзвіно чок. Але ремінчик був міцний і він нічого не міг вдіяти. Посум нів, звісив голову, та й поплен тався кудись. Так він ходив з тим дзвіноч ком, дізеленькав, птаіш:ки вже здалека чули його, та й стере глися. Але наш кіт змарнів, схуд, бо не хотів їсти. Вже і гратися з нами не хотів, так страшенно дошкулював йому цей дзвінок. Подумайте лиш: — Мисливець іде на лови і сам вже здалека остерігає звірину!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
