Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ста цієї ж таки хвилини! Софіє! Ви знаєте, як безмежно я вас... Він не докінчив речення. Со фія прошила його скрізь-на скрізь своїми ясними очима та зрозуміла його гру. Вона з ці лої сили вдарила Тому по ли ці бамбуковим бичівном і за тяла коні, а він довго лежав на снігу заки отямився... Через пять місяців, коли вже сади вкрилися квітом, Марійка Сулима одержала від Софії ли ста: — Ми опинилися не на Сибі рі, як ми спершу догадувались, але в Казахстані. Нас розлучи ли з Мироном і це найгірше. Діти є зі мною. З огляду на моє звання, живу на медпункті. Це будинок із дощок і глини. Реш та бранців поселилась у зем лянках. Тутешнє населення це пастухи-номади. Дві наші інте лігентні жінки: мати з дочкою, обидві вагітні після нападу па стухів на їхню землянку. Мене було б зустріло те саме, але як тобі відомо я непоганий рухо- вик, знаю добрий спосіб обо рони, тому двом із них поло мила я кости (дослівно), й те пер мене всі шанують. Для коа ла Софія по засніженій д о р о з і не спускаючи з очей годинника. Ще година їзди, ще пів подини! Вже видно довгий сибірський поїзд із коминами й довгі ко лони підвод. Коли б хоч успіти. коли б успіти! Зїхавши в малу долинку, по бачила підводу, що наближа лась до неї, але вона надто спі шилася, щоб звертати на іцоне- будь увагу. — Вйо, коні! — ляснула пу гою, стоячи в д о в г о м у ведме жому кожусі на санях. З-поміж волохатого й високого коміра визирало її молоде обличчя. У неї на голові була біла шапочка присипана срібним, наче сніго вим пилом. Яка ж несказано гарна була вона в тій хвилині! Батрак, що надїхав їй назу стріч, здалека пізнав ,,Снігову коалю", скочив із саней і зу пинив коні. — Софіє. — крикнув він о розпукою в голосі. — Софіє, звідкіля ви тут узялися? Це ж божевілля! Вертайтеся до мі- щого окреслення тутешніх від носин додам ще хіба те, що в нас учора на подвірю медпун кту застрілено двох вовків. У відповідь Марійка Сулима написала їй листа, в якому одне речення звучало: Головою Рай виконкому назначено в нас за особливі заслуги Тому Іванови ча Батрака, а позатим ще поки що по-старому: сидимо та бо їмося дихати. Батрак, справді, поволі, але певно пнувся вгору по щаблях партійної драбини, ні на мент не відхиляючись від лінії пар тії. Його всі знали й усі бояли сь. Було щось жорстоке в за гинах його тонких уст. Жор стоке, вперте та єхидне. Від коли передано Райвикон комові в користування свіжо відремонтований будинок ко лишнього манастиря, Батрак ходив пішки на роботу. У той час завжди перед лікарнею че кала жовта бричка запряжена в пару ,,каштанів" І тоді Ба тракові ввижалася Софія. Ось. ось збіжить вона сходами вниз, стрибне на бричку, та ляснув ши пугою покотить долі мі стом, збираючи поивітні ус мішки своїх безчисленних при ятелів. Але Софія не виходила й Батрак відвертав погляд у бік, а проте ні одного ранку не зміняв своєї дороги на іншу. Одного погідного дня вер тався він зі Львова у свій район і приказав водієві стати в Са- джавій, а сам пішов городами до колгоспу. Сонце гріло ла гідно, а в діброві цвіли білі підсніжки. Батрак став над річ кою під вербами, що збирались цвісти і пізнав, що це було те саме місце, де торік сидів він з Софією. — Ну, це вже чорт зна, що зі .мною робиться. — сказав -вьн сердито ,в голос, -наступаючи ■чоботом на білі квіточки. Коли '.перейшов кладкою -почерез річ ку, минаючи надбережні кущі та дерева й ступив на терен ко лишнього манастирського пар ку, то пристанув і аж охнув з дива. Парку не стало, а на мі сці, де росли старі липи й кві тучі кущі, біліли тепер високі недбало стяті пеньки. Батрак присів утомлений на липовий пень і тут зразу ж об сіли його сумніви. Йому навіть здавалось, що він починає ро зуміти дещо з фактів життя і їхнього співвідношення до лю дини, яка потопає в морі супе речностей, нерозумна та злоб на. Він охопив голову руками наче зі страху, щоб тих сумні вів не побачив хтось посто- ронній. Через деякий час він ствердив, що в нічому не роз бирається і тихцем наче злодій подався до машини. Наче то все було гаразд. Дру жина подала на стіл смашний обід, сини хвалились гарними оцінками в школі, на роботі всі були готові сповняти Батра кові бажання, але він не мав чомусь ні хвилини спокою. Звідкілясь родилися в нього думки, яких раніше зовсім не було. Він скривав їх перед са мим собою, а одночасно не міг їх відректися. Що це було? Су перечності в самому його ну трі? А що творить те нутро лю дини, таємне і! незбагненне? Тссс! Тихо! Зовсім тихо! Розу мієш?! Ні слова більше! Ось історія В.К.П.(б.), читай і не думай! Головно не думай! За тебе думає партія! Батрак схоплюється з місця і промірює кімнату до самого ранку, а тоді йде на роботу, йде повільно, сердитий, втом лений, блідий, що аж прохожі його виминають. Він знає, що перед ним ще багато робочих ранків і він їх лякається ще більше, як люди його. У нього таке враження, що наче то все кругом хитається у такт його світоглядові, який прозябає ра зом з молодою, весняною тра вою. Одночасно він свідомий того, що йому ніяк не вдержа ти балансу поміж суперечно стями його думок та вчинків, лінії партії та самим життям, його кривавим минулим і тепе рішніми думками. Індіяна, листопад 1952. Шістдесятя книжка Відома англійська письменниця Аґа- да Хрісті, що пише кримінальні пові сті, видала недавно тому шістдесяту книжку. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
