Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Бур, Мур і Буре Вухо зустрічають весну ся в гніздечко і заснули коло. СВОЇХ ДІТО'К. Згодом молоді почали самі вилітати й прилітати в гніздеч ко. На дворі літали високо й далеко і самі шукали собі їжі. Виросли гарні й великі. У шіз- дечку стало їм усім дуже тісно. Сварилися між собою, бо кож не з них хотіло вигідно спати, а місця не було. Батьки не тур бували своїх дітей і -сипали не далеко гніздечка на електрич ному проводі. З часом молоді покинули •гніздо і відлетіли від батьків, щоб почати своє власне життя; Старі ластівки залишились самі Але бувало й так, що «якесь із, молодих не хотіло покидати батьків. Прилітало в рідне гніз до і не хотіли з нього виходи ти. Тоді старі ластівки викида ли його1 силою з .гнізда, в .якому були вже часто свіжі яєчка. Дзьобали його, скубали пір>яч- ко, тягали за крильця так дов го, аж воно вилітало геть і біль ше не верталось. Ластівки .виводять малих два р ази в рік. ‘В осени вони п ок и дал и «ас, а на весні прилітали ЗНОВ. ВернуВШИСЬ ІЗ ВИрІЮ , ДОВ'- го літали перед нашими вік нами й приглядались мабуть — чи В' хаті живуть ті самі госпо'- дарі і -немов благали відчини ти їм вікно. Відпочивши трохи з дороги, починали відновляти своє тніздо. Де було полупане, знищене, там заліплювали сві жим болотом, ВИНОСИЛИ В ДЗ'ЬО- биках на двір уїсе, що було не потрібне, вистелювали СВІЖИМ сіном і пір'ячком і з. утіхою та щебетом починали нове життя. Жили в нас три роки. На че твертий рік мабуть тому не вернулись до нас, бо відчували, що й ми незабаром покинемо, те місце і виїдемо далеко за море. Серед наших людей є -повіря, що де ластівки вють своє гніз до1, там приносять щастя. Ґ. Мачук ЗАГАДКА 1. Любі діти, хто вгадає? Що лиш один палець має? •(кПиаем/^) — Цяп-цяп! — ледве чутно впали з великої сосни перші каплі води. Ще перед хвилиною вони блищали сніжинками і в їх брилянтсвому личку іскри лося весняне сс-нце. Каплинки опинились на льо ду і рівчаком сплили з нього у сніжок та згубилися в малень кій ямці. Щораз більше каїплинок ста ло падати з гілок сосни. На сніжку зачорніли дві ця- почки: це каплини діставалися до землі. Другого дня скакав вже по камені потічок, а кру гом чорніло від темних плям. На місці, де упали «перші кап лі, виросли підсніжки; цілком подібні до сніжинок, а личка їх усміхались до теплого со нечка. — >Цяп-ц.яп! Цяіп-цяп! — кру гом далі цяпотіли-співали кап линки свою привітальну пісню весні. — Цяп-цяп! Цяп-цяп! Збудім отих ведмедиків, що сплять у ■ямі між корінням ялиці, — за- цяпотіла до своїх подруг одна з каїплинок. — Збудім! Збудім! Цял-цяп- Цяп-цяп! — Усім каплинкам подобалась думка подруги. Стали всі спливати з корен-я на корінь і капати в яму. У ямі, на мякому моху, в листяному куб лі, закутані в теплі кожіушки, •спали три малі ведмедики. Во ни народилися цього року в січні і ввесь час спали. А про буджувались тільки тоді, як їсти захотіли. Ненька теж опала весь час із ними і гріла їх стоїм теіплим: кожухом. Тільки рідко, в по гідні дні, покидала вона на ча- сок своїх ведмедят. Сьогодні ведмеди'ця -проки- нулася вже з самого ранку. Ве сняне сонці продерлося крізь її стулені вії і вона зразу схо пилася на рівні ноги. Побігла з у стр іч ати но в е п р обудженн я землі. Малі ведмедята не знали ні чого про весну. їм спалося смачно, попритулювалися одне до одного, та й навіть не завва жили, що неньки* біля них сьо годні так довго немає. Одна каплинка впала одному ведмедикові на но-сик; він за бурмотів і слав далі. Друга ка- плинка влала другому ведмеди кові в око, він забурмотів і да лі спав, а третя каплинка впала третьому ведмедикові в ухо і він ані ворухнувся. ■Каплинки так і назвали вед медиків: Бур, Мур і Буре Вухо. Усім каплинкам припала ду же до вподоби забава з ведме диками. Вони стали далі пада ти на них, аж поки вони таки не проснулася. — Цяп-цяп! Дивіться, вже весна! Ведмедики зацікавлено на сторожилися: вони ще не чули досі такої мови. Досі вони чули тільки, як щось свистало, за ходило кругом їхньої Гаври, а часом, крізь малий отвір ями вони бачили, як щось біле лі тало, колихалося та все кру гом біле було. І тут .несподівано зовсім щось іншого: ні вітер не свище і біле, десь зникає. Та й неньки немає біля них, а вихід із -ями не ма лий, а великий, розвалений! Бур, Мур і Буре іВухо ріши ли, що- їм треба вийти з ями. Зразу роздивлялися з цікаві стю: на них дивилося велике, велике золоте око. І таке ясне, що ведмедики позамикали вії. — Це певно ота весна ди виться таким золотим оком, по думали всі три ведмедики і ви лізли з ґаври. І. Матвієнко Із журналу „Вогонь Орлиної Ради” ч. 1, 1952. Живе, не вмре святих небес Святий привіт: Христос Вос- крес! Ростіть, цвітіть, навчайтесь діти, Вважать добро, людей любити. (Уривок) Л. Глібів Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
