Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Бур, Мур і Буре Вухо зустрічають весну ся в гніздечко і заснули коло. СВОЇХ ДІТО'К. Згодом молоді почали самі вилітати й прилітати в гніздеч ко. На дворі літали високо й далеко і самі шукали собі їжі. Виросли гарні й великі. У шіз- дечку стало їм усім дуже тісно. Сварилися між собою, бо кож не з них хотіло вигідно спати, а місця не було. Батьки не тур бували своїх дітей і -сипали не далеко гніздечка на електрич ному проводі. З часом молоді покинули •гніздо і відлетіли від батьків, щоб почати своє власне життя; Старі ластівки залишились самі Але бувало й так, що «якесь із, молодих не хотіло покидати батьків. Прилітало в рідне гніз до і не хотіли з нього виходи ти. Тоді старі ластівки викида ли його1 силою з .гнізда, в .якому були вже часто свіжі яєчка. Дзьобали його, скубали пір>яч- ко, тягали за крильця так дов го, аж воно вилітало геть і біль ше не верталось. Ластівки .виводять малих два р ази в рік. ‘В осени вони п ок и дал и «ас, а на весні прилітали ЗНОВ. ВернуВШИСЬ ІЗ ВИрІЮ , ДОВ'- го літали перед нашими вік нами й приглядались мабуть — чи В' хаті живуть ті самі госпо'- дарі і -немов благали відчини ти їм вікно. Відпочивши трохи з дороги, починали відновляти своє тніздо. Де було полупане, знищене, там заліплювали сві жим болотом, ВИНОСИЛИ В ДЗ'ЬО- биках на двір уїсе, що було не потрібне, вистелювали СВІЖИМ сіном і пір'ячком і з. утіхою та щебетом починали нове життя. Жили в нас три роки. На че твертий рік мабуть тому не вернулись до нас, бо відчували, що й ми незабаром покинемо, те місце і виїдемо далеко за море. Серед наших людей є -повіря, що де ластівки вють своє гніз до1, там приносять щастя. Ґ. Мачук ЗАГАДКА 1. Любі діти, хто вгадає? Що лиш один палець має? •(кПиаем/^) — Цяп-цяп! — ледве чутно впали з великої сосни перші каплі води. Ще перед хвилиною вони блищали сніжинками і в їх брилянтсвому личку іскри лося весняне сс-нце. Каплинки опинились на льо ду і рівчаком сплили з нього у сніжок та згубилися в малень кій ямці. Щораз більше каїплинок ста ло падати з гілок сосни. На сніжку зачорніли дві ця- почки: це каплини діставалися до землі. Другого дня скакав вже по камені потічок, а кру гом чорніло від темних плям. На місці, де упали «перші кап лі, виросли підсніжки; цілком подібні до сніжинок, а личка їх усміхались до теплого со нечка. — >Цяп-ц.яп! Цяіп-цяп! — кру гом далі цяпотіли-співали кап линки свою привітальну пісню весні. — Цяп-цяп! Цяп-цяп! Збудім отих ведмедиків, що сплять у ■ямі між корінням ялиці, — за- цяпотіла до своїх подруг одна з каїплинок. — Збудім! Збудім! Цял-цяп- Цяп-цяп! — Усім каплинкам подобалась думка подруги. Стали всі спливати з корен-я на корінь і капати в яму. У ямі, на мякому моху, в листяному куб лі, закутані в теплі кожіушки, •спали три малі ведмедики. Во ни народилися цього року в січні і ввесь час спали. А про буджувались тільки тоді, як їсти захотіли. Ненька теж опала весь час із ними і гріла їх стоїм теіплим: кожухом. Тільки рідко, в по гідні дні, покидала вона на ча- сок своїх ведмедят. Сьогодні ведмеди'ця -проки- нулася вже з самого ранку. Ве сняне сонці продерлося крізь її стулені вії і вона зразу схо пилася на рівні ноги. Побігла з у стр іч ати но в е п р обудженн я землі. Малі ведмедята не знали ні чого про весну. їм спалося смачно, попритулювалися одне до одного, та й навіть не завва жили, що неньки* біля них сьо годні так довго немає. Одна каплинка впала одному ведмедикові на но-сик; він за бурмотів і слав далі. Друга ка- плинка влала другому ведмеди кові в око, він забурмотів і да лі спав, а третя каплинка впала третьому ведмедикові в ухо і він ані ворухнувся. ■Каплинки так і назвали вед медиків: Бур, Мур і Буре Вухо. Усім каплинкам припала ду же до вподоби забава з ведме диками. Вони стали далі пада ти на них, аж поки вони таки не проснулася. — Цяп-цяп! Дивіться, вже весна! Ведмедики зацікавлено на сторожилися: вони ще не чули досі такої мови. Досі вони чули тільки, як щось свистало, за ходило кругом їхньої Гаври, а часом, крізь малий отвір ями вони бачили, як щось біле лі тало, колихалося та все кру гом біле було. І тут .несподівано зовсім щось іншого: ні вітер не свище і біле, десь зникає. Та й неньки немає біля них, а вихід із -ями не ма лий, а великий, розвалений! Бур, Мур і Буре іВухо ріши ли, що- їм треба вийти з ями. Зразу роздивлялися з цікаві стю: на них дивилося велике, велике золоте око. І таке ясне, що ведмедики позамикали вії. — Це певно ота весна ди виться таким золотим оком, по думали всі три ведмедики і ви лізли з ґаври. І. Матвієнко Із журналу „Вогонь Орлиної Ради” ч. 1, 1952. Живе, не вмре святих небес Святий привіт: Христос Вос- крес! Ростіть, цвітіть, навчайтесь діти, Вважать добро, людей любити. (Уривок) Л. Глібів Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
