Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ненного, недоступного простим смертним (розмова з голосом згори), мов би підсвідомо зфокусована її зовні стримана, спокійна, однак внутрішньо імпуль сивна, ба навіть вибухово вулканічна натура, яка раювала, працюючи за мольбертом, й страждала, борсаючись у нетрощах буднів. Ось як вона сама пише про свою невситиму жагу до малювання в молодості в листі з ЗО жовтня 1947 року до працівників відділу образотворчого мистец тва Інституту мистецтвознавства, фолкльору та етно графії Академії Наук України: ”А пізніше, коли я взнала за існування того свят- того малярства, стала дещо й собі спробовувати. А коли мої рідні побачили, то й сказали мені: ’Катре, не бери ти собі цього в голову, бо на це треба розумної голови і великої школи, а куди тобі, дурній, за цеє велике діло братись? Он був я у Смотриках (село неподалік від Богданівки — М. К. ) у живописця, він ікони малює. Дак куда! То чоловік розумний, а ти — дурна!’ — і батько спльовували з таким презирством, що я думала: ’А може, й справді я дурна?’ - і кидала своє гірке малювання. Та де вже то покинеш? Як найде не мене, як то старі люди кажуть, той штих, — куда я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, — слідом за мною. Та й спати я ляжу, а воно мені вчувається, а воно мені ввижається, та нібито щось до мене промовляє, щоб я його не кидала, щоб я його не цуралась, щоб я його малю вала, та чи на папір, чи на полотно виливала. То було вкраду в матері білого полотна, та візьму вуглину, та залізу куда-небіть у затінок, щоб мене ніхто не бачив і не чув, та й почну виводити чорним по білому і хати, і млини, і дерева. А іноді таке на мене найде, що почну малювати щось таке, як ото кажуть, фантастичне, — то смішне, то страшне, а іноді таке дивовижне, таке привабливе, що й надиви тись не можна! І розвішаю я ті твори свої в тім затінку, і дивуюся з них, і плачу над ними, і регочусь, як божевільна, що зуміла таке втіять! І були випадки, що в такому екстазі мене ловили!.. Ну, багато говорити, та ніколи слухати. Мати було аж плачуть: ’Ото, — кажуть, — наказав нас Господь такою дочкою! У людей дочки в таких літах уже заміж повиходили, їх матері зятів мають, а наша (не при хаті згадувати!) чортів малює’. А батько: ’А що, бабо, не я гобі казав: не заступайся за нею, стервигою, як я її б’ю! Та нашу Катрю треба так бити, як ото в старовинній пісні співали: Та зроби, сину, із дроту нагайку, Та бий сучку з вечора й до ранку! — то, може, хоч тоді хоч трохи на свій строй повер нем’...” Не повернули Катрю батьки на ’’свій строй"! Сила волі до малювання в неї була така велика, що заради нього, святого, відмовилася від заміжжя. А була ж вродливою, хлопці біля неї роєм упадали, свататись приїздили і з чужих сіл. Ставила одну вимогу: ”Доз- Катерина Білонур. Букет квітів. 1960. Kateryna Bilokur. Bouquet of Flowers. 1960. волиш мені малювати — бери тоді за дружину!” Однак такого парубка не знайшлося. Раз навіть була дала згоду на змовини, бо ж люди пащекували про неї всяке — ледащиця, відьма, з нечистою силою знається, — та коли дійшло до свідомости, що це ж голову собі зав’яже й навік розпрощається з думками про малювання, потай від усіх під вечір втекла з дому, з села... до Канева, на прощу до Тараса Шев ченка. Тут знайшла собі рятунок і розраду, тут при частила зболену-згорьовану душу, тут напилася чар- зілля для подальшого змагання з дслею. Вчинок цей — незвичайний і все ж характерний для Катерини Білокур. Незвичайна і її ’’розмова" мов із живим Тарасом, — пристрасна, відчайна і... свята: "Тарасе Григоровичу, батечку, голубчику, соколику, ви самі це гарно знаєте, теж колись по світу блукали та людей шукали, хоч ви мертвий, допоможіть мені стати художником” (з листа до працівників відділу образотворчого мистецтва Інституту мистецтвознав ства, фолкльору та етнографії АН України з ЗО жовтня 1947 року), і ще: ”На могилі не було нікого. І мені така вже воля була! Скільки хотіла, стільки й плакала. Як живому Шевченку розказувала, що як я хочу стати художником, але на цих доріженьках як не терен, то колючки, то камінці гострі. Ой, якби це ви, Тарасе Григоровичу, живі були, то, може б, ви і допомогли мені стати художником. А ті люди, серед яких я живу, не розуміють мене, і я між ними як чужа" (з листа до Стефана Таранушенка за червень — липень 1954 року). У 1923 чи 1924 році пробувала була Катерина вступити до художньо-керамічного технікуму в Мир-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
