Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПАНІ ЛЕСЯ ДОПОМАГАЄ УКРАЇНІ Про те, що може зробити для України одна особа, ми мали нагоду переконатися вже, коли шляхетні наміри пані Лесі стали фактом доконаним. У неділю, 27 лютого, в залі храму св. Володимира у Парижі відбулося після Богослуження прийняття для гостей: троє з України й троє з Франції. Господарями, крім отця пароха Ярослава Салевича та пані Лесі й проф. Аристида Вирстів, були членки Союзу Українок, які підготували типово українську перекуску. Гості з України — лікар з Косова д-р Володимир Мокляк та селяни — хлібороб Василь Дзеньків й інж. Роман Слободян — прибули на запрошення францу зів до Парижу, де відбувалася велика сільськогоспо дарська виставка. Та перш за все вони приїхали подякувати французьким установам ’’Секур католік” та ’’Католицькому комітетові проти голоду й за роз виток” за їхню допомогу Україні у двох ділянках: медицині й хліборобстві. На наше запитання до пані Лесі, як їй вдалося дістати від цих французьких установ дві великі допо моги: на відбудову санаторії та обладнання двох нових відділів для дітей — жертв Чорнобиля, і висилка рільничих машин, устаткування для млина, трактори й зерно на засів, — пані Леся відповіла: — Це довга історіг, бо я почала вже давно з нашої французької католицької парафії у містечку Бурґ-ля-Рен біля Парижу, де ми проживаємо. Там я записалася до відділу ’’Секур католік”, і після деякого часу познайомилася з Головною управою цієї благо дійної установи у Парижі. Знаючи про моє українське походження, вони запропонували мені відбути з їхніми представниками подорож по колишньому СССР перекладачем. Я погодилася й минулого року відбула з ними довгу подорож — через Москву аж до Новосибірська, під час якої зустрічалася з ба гатьма українцями. У самому Новосибірську їх 80 тисяч!.. Моя перекладацька робота подобалася фран цузам, вони дивувалися, коли я перекладала їм коротку відповідь опитуваних, висловлену одним реченням або тільки вимовним жестом, — цілим ного краю своїх предків. Для всіх це була велика несподіванка. Яке щастя, що живуть на світі такі люди як Доріс! Хронікарі, охоронці родинної пам’яті, того вогника, який нам освітлює наше коріння, мудрість і досвід давнини. За те тобі, Доріс, глибокий поклін! За плекання і збереження родинної пам’яті для дальших поколінь твого роду. Бо яка то біда, яке то нещастя виростати і жити без коріння! викладом про історію чи політику росіян. — А як ви звернули їхню увагу на Україну? — питаю пані Лесю. — Це вони доручили ’’Комітетові проти голоду й за розвиток”, після того, коли до Парижу прибули такі українські особистості як Павличко, Дзюба й Гель, і я їх з ними познайомила, а моя донька Софійка товаришувала французькій комісії, яка поїхала на очно ознайомитися з українськими потребами. — А хто ці ваші французькі гості? — Це якраз голова ’’Комітету проти голоду й за розвиток” Філіп Пенґлєн та його дружина, професор історії, яка завдяки книжці ’’Забута королева” — про Анну-Ярославну, — зацікавилася історією України. А сам Філіп Пенґлєн написав знамениту статтю в їхньому журналі п. н. ’’Україна — світла майбутнього”. Я вхопила цей журнал, а також ще один, з стат тями про Україну, завдяки подвигам пані Лесі. Та покищо прислухалася до промов і розмов з присут німи, зокрема ж до короткого слова. Ф. Пенґлєна про його враження від поїздки в Україну, якій треба допомагати, та подяки від паризької громади, включ но з нашим амбасадором та його дружиною панством Кочубеями, яку висловив французьким гостям проф. Кирило Митрович. Уже в дорозі до хати я прочитала статті у цих журналах, з яких варто навести деякі місця. Журнал ”Фем девльопеман” (’’Голод і розвиток”) за лютий 1994 року присвятив дві сторінки для статті Філіпа Пенґлєна ’’Україна — світла майбутнього”. Читаємо там таке: ’’Після 325 років московського панування, Україна розправила власні крила... Щоб зламати волю українського народу, Сталін органі зував 1932 р. голод, в якому загинуло 8 мільйонів селян. Репресії й депортації творять ритм життя укра їнців аж до 1980-их років... Але в 1986 р. вибухає реактор у Чорнобилі. Мільйони людей дістають сильні дози радіяції. ... У жовтні минулого року ’’Католицький комітет проти голоду й за розвиток” зорганізував місію до України й ми побачили, що ця Влітку цього року Доріс хотіла б знову приїхати до старого краю. Хоче докладніше подивитися на наші берізки, на потічки, на місця, де народилися і жили її прадіди і прабабуні. Хоче босими ногами ступити на землю, на той шар, в якому заховані піт, мозолі і кості десятків її предків. Приїжджай, Доріс, приїжджай! Welcome. Welcome to old country, Doris! Пряшів, Словаччина.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
