Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— і я дійду тії великої мети, того великого і чарівного звання — художник! Тоді-то, думаю, буде моє свято, тоді ніхто не буде мене кривдити! Та не так склалось, як думалось. І от ви, шановна Емма Іллічна, написали мені таку велику обіду! Як ви зневажливо поста вились до мого твору, що порівняли його з узорами, що рисують на печах, з глиняною посудою і виши ванням сорочок! Навіть моя робота до фарфорової не дойшла, а тільки до глиняної посуди! (Ідеться про картину ’’Колгоспне поле”, яка експонувалася 1951 року на другій декаді українського мистецтва в Москві — М. К.). Вірите, Емма Іллічна, вже ось тиждень, як я від вас одержала лист, як прочитала я його — чорно мені стало, як у ніч осінню! І сумно-сумно! Господи, помилуй мене, ще в петлю полізу! Дозвольте вам, шановна Емма Іллічна, навести приклад такого змісту. Я читала колись в журналі, а потім мені розказували люди, що там чи в Калі- нінській, чи в Горьковській областях жила бабуся, древня одами, але бодра духом і здоров’ям. І знала та бабуся багато народних казок і билин, а може, які й сама складала, і мала вона великий дар їх розка зувати, що виступала з ними в театрах — і тисячі слухачів заслухувались її з притихшим диханням (ідеться, мабуть, про самобутню розповідачку билин Марфу Крюкову — М. К.). І певно, між ними були люди культурні, освічені, і вони, слухаючі тії чудові казки, билини, вони не гукали бабусі тій, що, гей, бабо, не кажи ти так, а кажи так, як пишуть свої твори Толстой, Горький, Некрасов, Шолохов і інші. Ніхто ж не казав, щоб їх переробити, щоб вони були похожі на твори всіх письменників. Ні, вони, тії казки, билини, мали свого роду красу — і до їх не можна нічого додати і від їх нічого взяти, а нехай вони такими і залишаються, якими їх утворив народ. Так і моє малювання — до його не треба нічого добавляти і не можна в йому нічого зміняти, а нехай воно так і залишається — і людям ученим, освіченим, культур ним, котрі стоять на службі, на захисті мистецтва й культури. Якби вони поряд з картиною якого видат ного художника поставили і мій твір, говорячи: оце, мов, дивіться, люди добрі, на цей експонат: його виконувала людина, яка в своїм житті не бачила школи і не чула гласу учителя, цей плід виріс на почві її великої любові до ції праці! Було й до мого часу багато художників-самоуків, але тих доля інак ша: їх здібності ще з-за молоду помічали і давали їм допомогу: одних забирали в школи, другим допома гали поодинокі художники. А мені, бачте, не суди лось: що я в той час, як училась, то ні з якими знавцями мистецтва і не зострілась. А вмісті з тим моє єство, мій розум, моя велика любов до малюван ня випирала з моїх грудей, не давала мені спокою ні вдень, ні вночі. І я йшла в поле і, озирнувшись навкруги (щоб не було близько людей), я там пла кала. Плакала страшно, дико! І де не було й віддалік живої душі, а я здіймала руки вгору і просила в кого- то ради і допомоги. І, певно, то були приступи божевілля з великого горя, що мені вчувалося, що хтось мені шепче: ”А ти не плач, Катерино, що нема в тебе вчителів. Певно, багато є тих, що учаться, — і їм ніколи. А ти дивись, як у матері-природи, дивись, яка травка-билинка, — так її й малюй, який листо- чок-цвіточок, — так його й виконуй!” І я на матір-природу дивилась і в неї, багатої на фарби, тони й півтони, училась. Там цвіте квіточка синя, а там — жовта й червона, там кущик травиці, гілька калини схилилась, а над нею хміль і пересту пень покрутились. Там фіялкові дзвіночки тихесенько вітром гойдаються, а там сині Петрові батоги над пахущим чебрецем схиляються... І все це було чу дово, чудово! І я передавала на свої картини — і теж виходило чудово! І до їх, до творів моїх, що-небіть добавляти і їх зміняти — не треба! Бо вони, хоч і свого роду, а все ж таки мають красу. Я їх, твори мої, вирядила в люди вже оброблені і обточені. Я не кажу, що я альфа і омега, я не кажу, що мої твори — це вже все. Ж, я боготворю і преклоняюсь перед тим малярним мистецтвом, яке преподається скрізь по всіх великих і малих школах, бо воно ж має велику силу і красу. Але ж і моєї роботи жувати не треба! І нехай вона такою, яка є, — такою й залишається. Бо вам не подобається те, а іншим — друге, то через деякий час я вже своєї роботи не взнаю, як почну я з неї дещо викидати та дещо добавляти!..” Задумайтесь! У цій наївно простій, не претен зійній, на оголеному нерві жагучій сповіді Катерини Біпокур, де так багато закладено філософічного, психологічного й чогось такого таємничого, незбаг- Катерина Білокур біля мольберта. Ф ото 1955 р. Kateryna Bilokur. Photo 1955. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
