Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ли. Тому вчителі щонеділі машерували з відділом Січі, відважно сходились на наради чи проводили святочним відкриттям. Але не без того, що й тут треба було зводити боротьбу за українську мову на шкільних конференціях чи в діловодстві школи. По школах ще було багато австрійського служальства та чужонаціонального елементу. І тут К. Малицька звела не один бій, не одну суперечку. Звичайно ви ходила переможцем, а не раз справа опинялась в інспектораті, де її інсп. Попович завжди підтримував. Лужани близько положені до Чернівців. Подібно, як і в Галичі, вона й тут нав’язала контакт із тамошнім культурним центром. Часопис "Буковина” редагував тоді Ярослав Весоловський, вчительський журнал ’’Промінь” — Іван Герасимович. Обидва редактори раді були співпраці такої талановитої сили й часто домагались її голосу в тій чи іншій справі. У журналі "Промінь” К. Малицька належала до редколегії. Приємно було їй відновити давню дружбу й за в’язати нову. У Чернівцях проживала тоді її улюб лена вчителька Емілія Кумановська, з якою рада була зустрітись. Заприятелювала вона й із Євгенією Ярошинською, вчителькою й письменницею. Та хоч їх багато дечого єднало, проте недовго судилось приятелювати: вже в 1904 p. К. Малицька провела її в останню дорогу й попрощала її над могилою від українського жіноцтва. Запізналась вона в тому часі й із письменницею Ольгою Кобилянською. Але глиб шого враження ця зустріч не залишила. Мабуть не підійшли собі взаємно ці надто далекі вдачі. Найважливішим почином того часу було засну вання Жіночої Громади. У травні 1905 р. відбулись основні загальні збори і в цьому ділі слідна поважна участь Малицької. Дарма, що вона займала скромний пост секретарки і недовго його справляла, проте встигла побувати на заснуванні кількох гуртків, що творились по селах. Мабуть тут уперше К. Малицька дала себе почути, як промовець. Активна участь у громадському житті спонукала її до виступу й її слово поривало. Рівними, гарно викінченими реченнями пливли її думки, степе- нуючи враження аж до моменту, на який покладено натиск. Цей її дар, що його спершу оцінили по селах Буковини, перенесла вона пізніше на добірну публіку в великих залях. Три роки пробула К. Малицька на Буковині. Від носну свободу, яку мали вчителі тут, ''зна широко використала, а близькість Чернівців дала спонуку до інтелектуального вияву. В цій прихильній атмосфері К. Малицька зміцнила свої сили. Вона вже була зрі лою громадською діячкою і досвідченою фаховою силою, коли наспів поклик повертатись до Львова. У Львові У 1906 р. Константину Малицьку запросило Ук раїнське Педагогічне Товариство на вчительську по саду до Львова. Йшлося про навчання у Дівочій Школі ім. Т. Шевченка, що була заснована у 1898 р. Ця перша шкільна станиця, що постала заходами української громади, користувалась найкращою опі- нією, як щодо педагогічного рівня, так і патріотичного духу. Навчали тут передові українські вчителі під управою відомого педагога Марії Білецької. Цей заклик був для К. Малицької почесним при знанням її сил і можливостей. Правда, більш обережні її товариші радили застановитись над вибором між певною державною посадою в Лужанах, а непевним становищем приватного українського шкільництва у Львові. Та для Малицької такі міркування не мали значення. Її тягнуло до громадського центру нашого життя, з яким єднали її спогади з юних літ. Та й заважили особисті мотиви: її мати занепадала на здоров’ї, отже дочка хотіла бути разом із нею. Входячи в гурт учителів школи ім. Т. Шевченка, К. Малицька відразу знайшлася в своєму середовищі. Ці віддані українській справі педагогічні сили знай шли з нею спільну мову як у новому педагогічному, так і патріотичному наставленні. З того часу існують спогади молодших учительок, що з нею співпрацю вали, або учениць, що їх вона навчала. Всі вони підкреслюють її ясний виклад, тонке зрозуміння ди тячої душі, рівне ставлення до учнів і живу любов до Батьківщини, що її вміла защіпити в юних душах. Про це згадують початківці, що їх навчала грамоти, та й майже дорослі дівчата, кандидатки на вчительок. Зокрема згадують це ті, що їм судилось грати в п’єсах або вивчати деклямації для шкільних свят під її проводом. Своє зрозуміння мистецького слова вона вміла іншим передати. Та найближче вона підійшла до дитячої душі в своїй творчості. Хоч у тому часі не маємо вже окре мих її збірок, проте, це чи не найбільш плідний час в її писанні для дітей. В 1906-1914 pp. Константина Малицька перейняла редагування "Дзвінка". Оцей її контакт із світом дітей-читачів, дбання про відповідну духовну поживу, зарисовування гарного й світлого перед ними, виявили всю її дбайливість за душу української дітвори. ’’Дзвінок” став справді прияте лем дітвори в її руках. Праця з дітворою підказала їй одну актуальну потребу — нових дитячих п’єсок. Цілий ряд їх помі стила у ’’Дзвінку”, деякі вийшли окремими відбит ками. Це були легкі до виконання сценічні твори з виховною чи обрядовою тематикою. Довгі роки вони йшли на шкільних сценах та давали дітворі культурну розвагу. Продовження в наступному числі НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1992 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
