Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Б А Б УС И Н А УКР А ЇН А ОЛЬГА ГАЄЦЬКА Автобус мчав стрілою у напрямі Полта ви. Маленькі білі хатки і тополі, тополі, про які бабуся часто співає. А тут їх так багато... По дорозі розмовляли про бій під Полтавою. ”Як добре, що я ходжу до української школи, де вчать правильної історії, — думала Марта. — Це помагає мені багато дечого зрозуміти”. Оглянули музеї і пам’ятники славних полтав ців Івана Котляревського і Панаса Мирного, церкви, які ще недавно були закриті. В останній вечір їх подорожі відбувся концерт хору "Калина”. Це був хор дівчат і хлопців у прекрасних полтавських костюмах. — Подивися, Мартусю, ті дівчата самі виглядають, як свіжі китиці калини! — ска зала пані Лідія. Марта була захоплена їх співом. У пісні ’’Козацькому роду нема переводу” вона по чула шум рідних степів і полів, гомін рідних сіл і міст. Це співала її рідна земля. Коли літак піднімався вгору, Марта від чула, що вона залишає тут, по цьому боці океану, маленьку частку свого серденька, і ніжно притулилася до бабуні. Втомлена дорогою, після щирих привітань з мамою і татом, вона радісно щебетала: — Я привезла вам прекрасні подарунки, сама бачила, як різьблять їх гуцули, а роз казувати маю вам так багато! А вранці, ще поки подали сніданок, вже готовий був лист до бабуні. Обережно відкрила двері до її кім нати, відчинила шухлядку, де була ’’бабусина Україна”, і тихенько поклала там білий коверт. Бабуня, переглядаючи свої листи із си ньо-червоною обвідкою, несподівано знай шла там один, старанно написаний рукою внучки: ’’Моя дорогенька Бабусю! Дякую То бі щиро, що Ти помогла мені зрозуміти, що Україна в Твоїй шухлядці і моя в українській школі — це та сама, яку ми з Тобою поба чили. Мушу знову пригадати слова нашого Великого Кобзаря у вірші, який я тільки тепер зрозуміла: Мені однаково, чи буду я жить В Україні чи ні... Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять лукаві і в огні Її окраденую збудять, — Ох, не однаково мені! Я буду молитися, щоб Господь хоронив нашу Україну перед злими людьми”. З очей пані Лідії покотилася сльоза... БУДЯК А я собі іду... Травичка пестить ніжки, Будяк ось, на біду, Наставив гострі ріжки; НІНА МУДРИК-МРИЦ Мене він поколов Та плакати не буду, До мами побіжу, Про будяка забуду. ВЕЛИКА РІЗНИЦЯ Ірка питає Славцю: — Скільки літ має твій братчик Нюньо? Славця: — Один рік. Ірка: — Наш песик Нерусь має також один рік, а бігає мов вітер, а Нюньо ледве рачкує. Славця: — То не штука! Нерусь має чотири ноги, а Нюньо лише дві... Рисунок H. Мудрик-Мриц НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1992 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
