Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БЕЗІМЕННІ ТРУДІВНИЦІ В англійській енциклопедії під словом ”ода” заното вано, між іншим, таке: ’’лірична поема придатна до деклямації при деяких формальних оказіях”. За всі роки мого життя я знала дві оди: в поль ській мові ”оду до молодости”, мабуть Міцкевича, ”0 молодосте, подай і мені крила” і другу в українській мові Романа Купчинського оду до пісні: ’’Пісне ве лична, рідна пісне, в тобі все” і т.д. Останнім часом прочитала я ще одну оду, прав да, написану прозою: ”Оду до жінки пирожниці”, бо так справді можна назвати статтю Шановного ре дактора В. Барагури, що появилася минулого літа у ’’Свободі”. Боже, як врадувалося моє серце! Таки дочекали ся. Таки нарешті найшлася щира душа, що якслід оцінила нашу тяжку працю. Але зараз десь на само му дні моєї свідомости зродилось питання: ’’Нашу працю, то значить чию? Чи я маю право зарахувати себе до гурту тих благородних піонірок? Ні! На превеликий жаль — ні!” Коли ми скитальці, чи, як нас тоді називали, Ді- пісти, опинилися на вільній землі Вашінґтона, то гуртки пирожниць вже існували майже у кожній парафії, про це ми кожного тижня читали в ’’Шляху”, але багато з нас зі мною включно туди не пхалися. Не тому, що ми не вміли місити тіста, чи ліпити варе ників, ні — причини були інші. Поперше: назва "пирожниці” чи, як кажуть по- англійськи ’’pirogi ladies” ніяк не відповідала. За всі роки перебування в таборах ми чейже перейшли ”пе- рестройку” не лише політичну чи соціяльну, але та кож мовну. Кожна з нас вже знала, що це, що варить ся — то вареники, а пироги печуться (назву ’’пиріг” замість ’’пляцок” наше жіноцтво прийняло значно пізніше). Подруге: за всі таборові часи, наші політичні дія чі встигли переконати нас, що ми українські амбаса- дори і на нових місцях поселення все що маємо ро бити, це освідомлювати чужинців про Україну. То при чому ж тут вареники? Куди з ними підемо? До Білого Дому? Тоді ми ще не знали, що це зовсім можливе, бо от кілька літ тому, українці в Англії хо дили зі Свят Вечірніми варениками до королеви. А час не стояв на місці. Підросли діти і почалися всякі імпрези: Свічечка, Ялинка, чи якийсь інший Щедрий Вечір. То якже без вареників? Зійшлися під церквою, почіпили фартушки і закипіла робота. При тому трошки погуторили. Бо же! Скільки то політичних проблем порушили в тій гутірці, скільки громадських діячів скритикували, а скільки магістрів зачепили. Яка шкода, що VCR, чи якась інша електроніка, не була ще розповсюджена. Яку неоціненну пам’ятку залишили б грядучим поко лінням. Хоч які добрі були вареники, всіх не можна було з’їсти. Що залишилося розібрали добрі люди за гро ші і це дало початок нашому пирожництву. Відтоді кожний раз, коли треба було грошей чи на новий ба рак на Вовчій Тропі чи на завісу для сцени у церков ній пивниці, зараз робили вареники для здобуття грошей. Але назви ’’пирожниці” ми не прийняли, так і залишилися безіменними. Потім заснували Союз Українок і кинулись до праці. Вареники робили також, але пирогової рефе- рентки не вибирали, лишились під фірмою госпо дарської. Все таки головним нашим завданням була культурна праця, втримування зв’язків з бібліотека ми, поміч потребуючим, праця з дітьми. За це нас солідно скритикували, мовляв, Союз Українок зай мається лише просвітянською роботою. Тепер усі рвуться до просвітянської роботи і хваляться, що іс торія починається від них. Але за вареники ніхто нас не критикував. Може тому, що від якогось часу вже всі роблять вареники, одні явно, інші підпільно і під всякими назвами: фестивалів, базарів і т.п. Назва пи рожниці вже не підходить, а іншої назви немає. Минулого літа навіть на засіданню Крайового Комітету Тисячоліття, що відбулося в Бофало, хтось піддав думку, щоби організувати гуртки і робити ва реники на продаж для придбання фондів, але Щось нічого з того не вийшло. Нема назви — то немає гуртків. А вже зовсім недавно, українські мистці (я ду маю — ті молоді) на якомусь засіданні заговорили про роблення вареників. Добре було б побачити рідні вареники в мистецькому оформленні, але що буде, як хтось з них перестарається і всипле до бо рошна спорошкованої фарби? Ідея пирожництва остаточно переступила кра йові межі і вступила на світову арену. Це не значить, що СКВУ має у своїй програмі пирожництво, ще ні, але ця ідея переплила вже океан і опинилася в сто лиці Країни Рад. У квітні 1988 р. українці в Москві, а їх там досить багато, заснували товариство любите лів культури ’’Славутич”, з багатющою програмою: створення Українського театру, Капелі бандуристів, ансамблю пісні і танку і всяке інше. Добре, добре, але звідки дістати фонди? Та ж мудра партія і уряд не будуть піклуватися ’’Славути чем”. На це товариство має відповідь, фонди повин ні прийти від українських ресторанів в Москві. Ага! Справа ясна. Іншими словами: берім приклад із на ших братів за рубежами — робім вареники. Не інакше бо що можуть подати українські ре сторани в Москві? Курку по-київськи, чи галицьку печену похребтину з кмином? Звідки її візьмуть? І не потриває довго, коли то ’’Славутич” в Москві почне організувати гуртки пирожниць. Очевидно, пирож- ницями називатися вони не будуть. Якусь то особли ву назву всесоюзні академіки для них придумають, так як придумали заміну на слово несподіванка — сюрприз, а на вигідний — комфортабельний. А що ми? Будемо на це мовчки чекати, а потім приймемо їхню назву? Абсолютно ні! Докінчення на стор. 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
