Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
БЕЗІМЕННІ ТРУДІВНИЦІ В англійській енциклопедії під словом ”ода” заното вано, між іншим, таке: ’’лірична поема придатна до деклямації при деяких формальних оказіях”. За всі роки мого життя я знала дві оди: в поль ській мові ”оду до молодости”, мабуть Міцкевича, ”0 молодосте, подай і мені крила” і другу в українській мові Романа Купчинського оду до пісні: ’’Пісне ве лична, рідна пісне, в тобі все” і т.д. Останнім часом прочитала я ще одну оду, прав да, написану прозою: ”Оду до жінки пирожниці”, бо так справді можна назвати статтю Шановного ре дактора В. Барагури, що появилася минулого літа у ’’Свободі”. Боже, як врадувалося моє серце! Таки дочекали ся. Таки нарешті найшлася щира душа, що якслід оцінила нашу тяжку працю. Але зараз десь на само му дні моєї свідомости зродилось питання: ’’Нашу працю, то значить чию? Чи я маю право зарахувати себе до гурту тих благородних піонірок? Ні! На превеликий жаль — ні!” Коли ми скитальці, чи, як нас тоді називали, Ді- пісти, опинилися на вільній землі Вашінґтона, то гуртки пирожниць вже існували майже у кожній парафії, про це ми кожного тижня читали в ’’Шляху”, але багато з нас зі мною включно туди не пхалися. Не тому, що ми не вміли місити тіста, чи ліпити варе ників, ні — причини були інші. Поперше: назва "пирожниці” чи, як кажуть по- англійськи ’’pirogi ladies” ніяк не відповідала. За всі роки перебування в таборах ми чейже перейшли ”пе- рестройку” не лише політичну чи соціяльну, але та кож мовну. Кожна з нас вже знала, що це, що варить ся — то вареники, а пироги печуться (назву ’’пиріг” замість ’’пляцок” наше жіноцтво прийняло значно пізніше). Подруге: за всі таборові часи, наші політичні дія чі встигли переконати нас, що ми українські амбаса- дори і на нових місцях поселення все що маємо ро бити, це освідомлювати чужинців про Україну. То при чому ж тут вареники? Куди з ними підемо? До Білого Дому? Тоді ми ще не знали, що це зовсім можливе, бо от кілька літ тому, українці в Англії хо дили зі Свят Вечірніми варениками до королеви. А час не стояв на місці. Підросли діти і почалися всякі імпрези: Свічечка, Ялинка, чи якийсь інший Щедрий Вечір. То якже без вареників? Зійшлися під церквою, почіпили фартушки і закипіла робота. При тому трошки погуторили. Бо же! Скільки то політичних проблем порушили в тій гутірці, скільки громадських діячів скритикували, а скільки магістрів зачепили. Яка шкода, що VCR, чи якась інша електроніка, не була ще розповсюджена. Яку неоціненну пам’ятку залишили б грядучим поко лінням. Хоч які добрі були вареники, всіх не можна було з’їсти. Що залишилося розібрали добрі люди за гро ші і це дало початок нашому пирожництву. Відтоді кожний раз, коли треба було грошей чи на новий ба рак на Вовчій Тропі чи на завісу для сцени у церков ній пивниці, зараз робили вареники для здобуття грошей. Але назви ’’пирожниці” ми не прийняли, так і залишилися безіменними. Потім заснували Союз Українок і кинулись до праці. Вареники робили також, але пирогової рефе- рентки не вибирали, лишились під фірмою госпо дарської. Все таки головним нашим завданням була культурна праця, втримування зв’язків з бібліотека ми, поміч потребуючим, праця з дітьми. За це нас солідно скритикували, мовляв, Союз Українок зай мається лише просвітянською роботою. Тепер усі рвуться до просвітянської роботи і хваляться, що іс торія починається від них. Але за вареники ніхто нас не критикував. Може тому, що від якогось часу вже всі роблять вареники, одні явно, інші підпільно і під всякими назвами: фестивалів, базарів і т.п. Назва пи рожниці вже не підходить, а іншої назви немає. Минулого літа навіть на засіданню Крайового Комітету Тисячоліття, що відбулося в Бофало, хтось піддав думку, щоби організувати гуртки і робити ва реники на продаж для придбання фондів, але Щось нічого з того не вийшло. Нема назви — то немає гуртків. А вже зовсім недавно, українські мистці (я ду маю — ті молоді) на якомусь засіданні заговорили про роблення вареників. Добре було б побачити рідні вареники в мистецькому оформленні, але що буде, як хтось з них перестарається і всипле до бо рошна спорошкованої фарби? Ідея пирожництва остаточно переступила кра йові межі і вступила на світову арену. Це не значить, що СКВУ має у своїй програмі пирожництво, ще ні, але ця ідея переплила вже океан і опинилася в сто лиці Країни Рад. У квітні 1988 р. українці в Москві, а їх там досить багато, заснували товариство любите лів культури ’’Славутич”, з багатющою програмою: створення Українського театру, Капелі бандуристів, ансамблю пісні і танку і всяке інше. Добре, добре, але звідки дістати фонди? Та ж мудра партія і уряд не будуть піклуватися ’’Славути чем”. На це товариство має відповідь, фонди повин ні прийти від українських ресторанів в Москві. Ага! Справа ясна. Іншими словами: берім приклад із на ших братів за рубежами — робім вареники. Не інакше бо що можуть подати українські ре сторани в Москві? Курку по-київськи, чи галицьку печену похребтину з кмином? Звідки її візьмуть? І не потриває довго, коли то ’’Славутич” в Москві почне організувати гуртки пирожниць. Очевидно, пирож- ницями називатися вони не будуть. Якусь то особли ву назву всесоюзні академіки для них придумають, так як придумали заміну на слово несподіванка — сюрприз, а на вигідний — комфортабельний. А що ми? Будемо на це мовчки чекати, а потім приймемо їхню назву? Абсолютно ні! Докінчення на стор. 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
