Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАШЕ ІНТЕРВ’Ю ЕЛЯ ПРОЦЮК З Д-Р САВЕЛЕЮ СТЕЧИШИН З КАНАДИ Це вперше розмовляємо з д-р Савелею Стечи- шин з Саскатуну, Канада, співзасновницею і довго літньою головою Союзу Українок Канади, спів засновницею Музею, редакторкою ’’Довкола Дому” в ”Укр. Голосі", лекторкою домашньої економіки, дослідницею українського народнього мистецтва, авторкою популярної куховарської книжки " Традишинел Юкренієн Кукері” та інших книжок. За її віддану працю в Союзі Українок, Інституті ім. П. Могили, в журналістичній та загальногромадській діяльності вона отримала Шевченківську медалю від Комітету Українців Канади 1962 року; її іменем назва но відділ Союзу Українок у Келовна Б. К.; провінцій ний КУК обрав її жінкою року, а управа міста Саска туну вшанувала її грамотою заслуг 1975 року. Вона є почесною членкою Союзу Українок Канади і Саска- чеванської Асоціації Домашньої Економіки. До най новіших відзначень належить почесний докторат канонічного права, наділений їй Колегією Св. Андрея манітобського університету 8 серпня 1976 року. Розмовляємо листовно, бо ж Саскатун у далекій Канаді. Пані Савела відповідає, трохи свариться, що питання нудні, додає свої спостереження... Питання: Ми дуже радіємо, шановна пані, що Ви погодилися мати з нами розмову. При тому щиро вітаємо з отриманням почесного докторату. Хоч ми ознайомлені з Вашою куховарською книжкою, та ми бажали б дати нашим читачкам живіший портрет Вашої особи й Ваших переживань. Як це сталося, що Ви вибрали домашню економіку за Ваше звання і при тому знаходили час на організаційну та журна- лістичну працю? С. С.: Відповідь на це питання вимагає бодай побіжного огляду характеру життя української спіль ноти в Канаді, бо кожна людина підлягає впливам свого оточення. Мої молоді роки проходили у вирі національного руху, що буйно розростався в Канаді від першої світової війни. Щасливим збігом обставин українським іміґрантам пощастило осістися скуп ченою масою на фармах в кількох окремих колоніях, а це сприяло творити свій спосіб життя, до якого вони привикли в рідному краю. Перебо ровши важкі піонерські труднощі, вони взялися будувати свої церкви, народні доми, засновувати читальні, драматичні гуртки, а разом із тим посту пово закріплювалася і зростала серед них націо нальна свідомість. Саме в такому оточенні на фармах в околиці Кридор у Саскачевані я виростала. П: Чи Ви народилися в Канаді? С. С.: Ні, я приїхала до Канади з батьками, на прізви ще Вавринюк, дев’ятирічною дівчинкою 1913 року з рідної Сокальщини, з села Тудорковичі. Там я й ходила до народньої школи. П: Яке було відношення до іміґрантів-поселенців? С. С.: Для англосаксонських шовіністів українські іміґранти з їхньою відмінною мовою, дивними Д -р Савеля С т е ч и ш и н D -r Savella Stechishin звичаями, селянським одягом становили проблему. В багатьох випадках до них відносилися з погордою і їх дискримінували. Ще в піонерських роках пішла в рух широко закроєна акція якнайскорше засимілю- вати іміґрантів, щоб затерти за ними слід їх чужи нецького походження і створити нове канадське сус пільство. На щастя, українці вже тоді мали ідейних одиниць у проводі, які бачили небезпеку асиміляції. Вони будили народ, ширили кличі стати на власні ноги, закликали людей посилати дітей до вищих шкіл. П: Чи державна школа не була засобом асиміляції? С. С.: До великої міри так, але в житті діє закон, що кожна акція має свою реакцію. Такою реакцією послужили наші виховні Інститути, в яких перебу вала українська студіююча молодь. Зокрема великим культурним осередком був Інститут ім. Петра Могили в Саскатуні, заснований 1916 року на всенароднім з’їзді. Його питомці, хлопці і дівчата, вчащали до середньої і вищої школи, а поза годинами шкільної науки побирали в Інституті систематичні українські курси, брали участь у літературному кружку "Каменярі”,дебатах, драмах, хоровому співі, видавали власний журнал ’’Каменярі”, вправлялися в красномовстві. Інститутська молодь виховувалася в патріотичному дусі на провідників. Більшість з них готувалася йти на вчительські посади в державних школах в українських колоніях і там працювати між народом. До цього Інституту післали мене батьки 1918 року разом з моїм старшим братом, студентом університету, а рік пізніше другий брат і сестра прилучилися до нас. Того року в Інституті було поверх сотки питомців, між ними 22 дівчини, з різних частин Канади і кількох з Шамокін, CLUA. П: Яке враження зробило на Вас життя в Інституті? НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1977 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
