Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
революційних змагань, але й дружина міністра, а згодом президента УНР Андрія Лівицького, та мати двох дітей, що з них пізніше, вже за кордонами України, виросли передові дія^і української культури й політики — письменниця Наталія Лівицька- Холодна та теперішній президент УНР в екзилі Микола Лівицький. революції Андрій Лівицький брав участь у революційних з’їздах, був спершу повітовим комісаром Золото ноші, потім губерніяльним комісаром Полтавщини, врешті мінстром юстиції та керівником міністерства закордон них справ Української Народньої Республіки. В ті роки родина Лівицьких часто була розлучена. Марія Л івицька — серед по стійн о ї непевности та частих перемін влади — мусіла сама боротися за право на життя для себе і для своїх дітей. Навесні 1920 року їй удалося добратися з дітьми з Переяслава до Кам’янця Подільського, де тоді була головна квартира уряду УНР. Звідси, з чоловіком, що їхав для наладнання договору Української Народньої Республіки з Польщею, виїхала вона з цілою родиною до Варшави. На цьому спогади Марії Лівицької обриваються. Для композиції цілости книги це, мабуть, корисно, бо в пам’яті залишається нескаламучена еміґра- ційними враженнями незабутня картина пробудженої революційної України. Зацікавленому читачеві, одначе, жалко, що цікава розповідь не ведеться далі. Було б добре, якби дочка авторки, письменниця Наталія Лівицька-Холодна, написала книгу спогадів про своє власне життя. Така книга напевно дала б віддзеркалення наступного, еміграційного, періоду у прецікавій хроніці цього славного українського роду. Вона, ця ще ненаписана книга, має вже сьогодні чималий круг зацікавлених читачів, що з нетерпінням ждатимуть її появи. Марта Тарнавська Лівицька, Марія На грані двох епох Нью-Йорк, Комітет, 1972. 355 стор. ілюст. 7.50 ДОЛ. (Друге видання 1976) Спомини Марії Лівицької чита ються, немов добре написана белетри стика. Короткі ядерні речення, яскраві картини з життя, кольоритні портрети- характеризації, струнка композиція твору без диґресій та зайвого багато слів’я, живі діялоги, гумор і все- проймаюче тепло щиросердечности до життя та людей, що ніколи не пере ходить у сентиментальну мело драму... Все це робить книгу ”На грані двох епох” однією з цікавіших появ на нашому книжковому ринку. Це напевно здобуде їй неабияку попу лярність серед українських емігра ційних читачів. При тому, автобіогра фічна книга Марії Лівицької, як це добре окреслив у своєму вступному слові Борис Ржепецький, це ’’виняткової ваги людський документ про найцікавішу добу нашої перед революційної історії”. Авторка книги — це не лиш активна співучасниця наших Марія Ткаченко-Лівицька вчилася в київській гімназії, де все було докорінно зрусифіковане, але де могло трапитися, що вчитель історії картав ученицю: "Сором вам, панночко. Ваше прізвище кінчиться на -енко, а ви не вивчили лекції про Запо різьку Січ". З гімназійних літ датується і знайомство Марії з Андрієм Лівицьким, братом її шкільної товаришки, що був уже тоді свідомим і активним українцем. їхнє вінчання від булося в 1900 році. Перших кілька літ вони прожили разом у Києві, де Андрій Лівицький закінчував правничі студії та де обоє були активні в Українській Студентській Громаді й у Револю ційній Українській Партії. Опісля аж до революції Лівицькі жили то в Лубнях, то в Каневі, то в Гельм’язові. Андрій Лівицький працював суддею, або вів адвокатську практику, але попри те був а кти в н и м о р га н із а т о р о м нелегальної політичної роботи, а через те зазнавав вряди-годи арештів та переслідувань. Марія Лівицька теж вела нелегальні робітничі гуртки, виступала на мітинґах, розповсюджу вала агітаційну літературу. Її судили разом із чоловіком та іншими револю ціонерами у судовому процесі т. зв. "Лубенської республіки”. В час НА ГРАНІ ДВОХ ЕПОХ Винят ки із споминів Марія Лівицька Восени 1904 року приїхав на якийсь час до Лубень студент Борис Мартос, майбутній прем’єр і міністер фінансів в уряді Української Народньої Республіки. Не можу пригадати, чому Борис Мартос жив тоді в Лубнях, але добре збереглося в моїй пам’яті, що він помагав нам у під пільній роботі. Це був саме час підготовки до таємного з’їзду РУП, що відбувся на початку 1905 року і до якого Андрій заздалегідь підготовлявся, укладаючи проект програми. Мартос приходив до нас увечорі і просиджував до пізньої ночі в дискусіях і нарадах. З його особою зв’язаний також один трагікомічний епізод, який завдав нам досить клопоту, але й багато сміху. Дістали ми нелегальну літературу з Києва. Часом хтось їздив по неї, а здебільшого привозили до Лубень без посередньо. Одного разу Андрій одержав телеграму таємничого змісту. Щоб розшифрувати цей зміст, нашвидку зібрались у нас усі, кого могли повідомити. Борис Мартос, Коринецький і ми з чоловіком розібрали телеграму так, що певним потягом у вагоні число таке а таке посередині лави буде стояти чорна валіза перев'язана шворкою. Цю валізу треба буде взяти. Ми висловлювали припущення, що той, кому було доручено одвезти валізу з літературою, хотів її якнайлегше позбутися і придумав такий "оригінальний” спосіб пересилки. Вирішили, не дивлячись на очевидну безнадійність справи, спробувати урятувати валізу. Але як угадати і натрапити на неї? Могли ж її пересунути, покласти на полицю, бо від Києва до Лубень все ж кілька годин їзди. Уклали плян, як узятися за переведення ризиковної й непевної справи. Борис Мартос з Михайлом Коринецьким мали їхати наперед, а ми з чоловіком на другому візнику слідом за ними. Перед приходом потягу виходимо на перон, але нарізно як незнайомі. Підходить потяг. Мартос шукає числа вагону і входить до середини. Коринецький і ми з чоловіком стоїмо коло вагону. Коли б за Мартосом хтось гнався після виходу його з вагону, ми мали зробити якесь замішання, трохи не бійку, щоб дати Мартосові змогу ’’ушитися” зі здобиччю. Настала тривожна рішуча хвилина. З напруженою увагою слідкуємо за виходом з вагону. Нарешті показується Мартос з валізою в руках. Спокійно 12 НАШЕ ЖИТТЯ, СІЧЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
