Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
гм..! Ідіть праворуч, а потім ліворуч! — Навіть для голляндців ми ”... росіяни, чи пак чехи!” Яка іронія долі! Яка жахлива іронія! Поставивши квіти, я взяла маленький камінчик з доріжки, перед могилою. На спогад. Прощай, полковнику! Нехай тобі сниться Україна!.. Оглянувши клаптик Г о л л а н д і ї — такої чистої, впорядкованої і духом міцної, я відлетіла до Лондону. ★ ★ * Лондон привітав мене так, як від нього й очіку валось, тобто — дощем, мрякою і холодом. Виступала в залі Союзу Українців Брітанії і, здається, не розчарувала слухачів. Оглянула Бакінггам палац, Вестмінстер-аббі, Парлямент і десятий нумер на Давнінг стріт, де мешкає урядуючий прем’єр міністер Брітанії. Лондон цікавий, але якийсь штивно-холодний. Не від чувається душі, не відчувається безжурности, здається, що навіть серце цього величезного міста не пульсує, а самопевно б’є кінцем чорної парасолі в фасади респектабельних домів та в англійські вологі душі. Знуджені обличчя, знуджено-бліді "стейки” в ресторані і дощ, який падає лише тому, що від нього цього очікують... Помахавши здалека, "нашій” королеві, як залишила Лондон. Добре, що мила Орися Ленківська відвезла мене на летовище — це було трохи компенсацією за нудьгу. В Брюсселі зустріли мене пан Коваль з дружиною, яких пізнала ще в Римі. Гарні люди, а діти їх — варті батьків! Жаль, що мала лише один вечір, щоб оглянути Брюссель, а він таки вартий оглядин! Після мого виступу всі ми (майже) поїхали нічними вулицями до головної Підносимо тост за здоров'я господині, співаємо їй "мно- гих літ”, настрій погідний, теплий. І ненадійно вривається питання: — А де ж ваша старша дочка Діяна? Мати мовчить, але підхоплює батько: — О, Діяна поїхала три дні тому до Монтреалю, на ле щата. Умовились. Настрій блідне, а наші погляди зупиняються на постаті хворої ще матері, на похиленій голові батька і на малому Івасикові, який сидить біля ніг мами, поклав голову на її коліна і щирими своїми дитячими очима заглядає в її облич чя. Вона кладе руку на його ясну голівку і починає її пес тити. Аж ось Івась схоплюється: — Не рухайтесь всі, я зроблю вам знімок Це мама мені купила під ялинку апарат, а тато лещата. Він підходить до нас з кількох боків, заглядає в очко апарату, робить знімки (невідомо, які вони вийдуть), а потім знову сідає коло мами й оповідає, як то вчора він мішав кутю за вказівками мами, бо тато працював, а потім їздив купувати борщ, вареники, рибу. — О, ти в мене господар, — кінчає мати. площі, де в чотирикутнику, обрамованому неймовірно гарними старовинними будинками, при звуках музики, за чаркою вина я "вкушала” Бельгію. Так хотілося лишитись довше, але опівдні мусила виїжджати до Л’єж. Так вже чекали на мене і відразу ж повезли оглянути ”Франко-поле” — чудову оселю СУМ-у, Союзу Українок і Громади. Купили її в занедбаному, "сирому” стані, з шістьсот-літнім будинком колишнього манастиря що стояв хоч непохитно, але теж занедбано. Та тепер це мальовнича оселя, де містяться шатра для молоді, хати й каравани охочих на відпочинок і їдальня в старому, поправленому будинку, де вишивки, різьби, страви й музика наводять тугу за рідною землею. Ледве встигла на час повернутися до міста і відразу ж, трохи освіживши мій зовнішній вид, вийшла на сцену. Потім ще довго гуторила з нашими людьми, продовжуючи цю гутірку в гостинній хаті п- ва Кобилянських. Вранці, вже о 7-ій год. виїхала до Парижу. О, Париже! Париже — не чванься! Ти свій чар вже давно загубив! Й час, старої кокотки рум’янцем, Твою свіжість і легкість покрив... Справді Париж виглядає чомусь патетично. Ходила по ньому з Аристидом Вирстою, ходила по ньому з отцем Каржаном, який приїхав з Мюнхену, ходила по ньому сама й не сама. Ходила по ньому. їй Богу ходила! Була в Люврі, дивилась на "Венус фром Міло”, дивилась на Мона Лізу, подивляла Нотр Дам, пройшлася Монт Мартром, бачила Мулен Руж, пила лімонаду в локалі, де (кажуть) бував Тулюз Льотрек, А батько додає: — Тут, в Америці, це не проблема. Вечеря була на час і яка смачна! — Але є інші проблеми, — завважує хтось із колядни ків. — Ще й які! Похилилися голови. Важко нав’язати розмову. Незруч но ні для батьків, ні для гостей. Встаємо, співаємо ще "Нова радість стала” для пані Ле сі (бо цю коляду вона дуже любить) і виходимо. А авто мчить, мчить... — А тепер куди, пане Василю, — питаю. — Далеко, до адвоката С. В’їжджаємо у ще кращу дільницю. Тут доми вже вибагливі, просторі фронтові площі, розкішна різдвяна декорація. Знаходимо бажаний номер і дзвонимо. Господар привітно запрошує нас до хати. Колядуємо, але чомусь усе спогля даємо в коридор і очікуємо, що в ньому ось-ось появиться пані Ліда. Але ні. Її не видно. Господар просить нас до вітальні. — Що за обстановка? — завважує пан Ігор. Білі меблі, 10 НАШЕ ЖИТТЯ, СІЧЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
