Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
гм..! Ідіть праворуч, а потім ліворуч! — Навіть для голляндців ми ”... росіяни, чи пак чехи!” Яка іронія долі! Яка жахлива іронія! Поставивши квіти, я взяла маленький камінчик з доріжки, перед могилою. На спогад. Прощай, полковнику! Нехай тобі сниться Україна!.. Оглянувши клаптик Г о л л а н д і ї — такої чистої, впорядкованої і духом міцної, я відлетіла до Лондону. ★ ★ * Лондон привітав мене так, як від нього й очіку валось, тобто — дощем, мрякою і холодом. Виступала в залі Союзу Українців Брітанії і, здається, не розчарувала слухачів. Оглянула Бакінггам палац, Вестмінстер-аббі, Парлямент і десятий нумер на Давнінг стріт, де мешкає урядуючий прем’єр міністер Брітанії. Лондон цікавий, але якийсь штивно-холодний. Не від чувається душі, не відчувається безжурности, здається, що навіть серце цього величезного міста не пульсує, а самопевно б’є кінцем чорної парасолі в фасади респектабельних домів та в англійські вологі душі. Знуджені обличчя, знуджено-бліді "стейки” в ресторані і дощ, який падає лише тому, що від нього цього очікують... Помахавши здалека, "нашій” королеві, як залишила Лондон. Добре, що мила Орися Ленківська відвезла мене на летовище — це було трохи компенсацією за нудьгу. В Брюсселі зустріли мене пан Коваль з дружиною, яких пізнала ще в Римі. Гарні люди, а діти їх — варті батьків! Жаль, що мала лише один вечір, щоб оглянути Брюссель, а він таки вартий оглядин! Після мого виступу всі ми (майже) поїхали нічними вулицями до головної Підносимо тост за здоров'я господині, співаємо їй "мно- гих літ”, настрій погідний, теплий. І ненадійно вривається питання: — А де ж ваша старша дочка Діяна? Мати мовчить, але підхоплює батько: — О, Діяна поїхала три дні тому до Монтреалю, на ле щата. Умовились. Настрій блідне, а наші погляди зупиняються на постаті хворої ще матері, на похиленій голові батька і на малому Івасикові, який сидить біля ніг мами, поклав голову на її коліна і щирими своїми дитячими очима заглядає в її облич чя. Вона кладе руку на його ясну голівку і починає її пес тити. Аж ось Івась схоплюється: — Не рухайтесь всі, я зроблю вам знімок Це мама мені купила під ялинку апарат, а тато лещата. Він підходить до нас з кількох боків, заглядає в очко апарату, робить знімки (невідомо, які вони вийдуть), а потім знову сідає коло мами й оповідає, як то вчора він мішав кутю за вказівками мами, бо тато працював, а потім їздив купувати борщ, вареники, рибу. — О, ти в мене господар, — кінчає мати. площі, де в чотирикутнику, обрамованому неймовірно гарними старовинними будинками, при звуках музики, за чаркою вина я "вкушала” Бельгію. Так хотілося лишитись довше, але опівдні мусила виїжджати до Л’єж. Так вже чекали на мене і відразу ж повезли оглянути ”Франко-поле” — чудову оселю СУМ-у, Союзу Українок і Громади. Купили її в занедбаному, "сирому” стані, з шістьсот-літнім будинком колишнього манастиря що стояв хоч непохитно, але теж занедбано. Та тепер це мальовнича оселя, де містяться шатра для молоді, хати й каравани охочих на відпочинок і їдальня в старому, поправленому будинку, де вишивки, різьби, страви й музика наводять тугу за рідною землею. Ледве встигла на час повернутися до міста і відразу ж, трохи освіживши мій зовнішній вид, вийшла на сцену. Потім ще довго гуторила з нашими людьми, продовжуючи цю гутірку в гостинній хаті п- ва Кобилянських. Вранці, вже о 7-ій год. виїхала до Парижу. О, Париже! Париже — не чванься! Ти свій чар вже давно загубив! Й час, старої кокотки рум’янцем, Твою свіжість і легкість покрив... Справді Париж виглядає чомусь патетично. Ходила по ньому з Аристидом Вирстою, ходила по ньому з отцем Каржаном, який приїхав з Мюнхену, ходила по ньому сама й не сама. Ходила по ньому. їй Богу ходила! Була в Люврі, дивилась на "Венус фром Міло”, дивилась на Мона Лізу, подивляла Нотр Дам, пройшлася Монт Мартром, бачила Мулен Руж, пила лімонаду в локалі, де (кажуть) бував Тулюз Льотрек, А батько додає: — Тут, в Америці, це не проблема. Вечеря була на час і яка смачна! — Але є інші проблеми, — завважує хтось із колядни ків. — Ще й які! Похилилися голови. Важко нав’язати розмову. Незруч но ні для батьків, ні для гостей. Встаємо, співаємо ще "Нова радість стала” для пані Ле сі (бо цю коляду вона дуже любить) і виходимо. А авто мчить, мчить... — А тепер куди, пане Василю, — питаю. — Далеко, до адвоката С. В’їжджаємо у ще кращу дільницю. Тут доми вже вибагливі, просторі фронтові площі, розкішна різдвяна декорація. Знаходимо бажаний номер і дзвонимо. Господар привітно запрошує нас до хати. Колядуємо, але чомусь усе спогля даємо в коридор і очікуємо, що в ньому ось-ось появиться пані Ліда. Але ні. Її не видно. Господар просить нас до вітальні. — Що за обстановка? — завважує пан Ігор. Білі меблі, 10 НАШЕ ЖИТТЯ, СІЧЕНЬ 1977 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
