Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
центру української культури і в Нью-Йорку ів репрезентативному місці. Нью- Йорк, як один із світових центрів культурного життя, найбільше надається для такої цілі. Скажете: фантаст, мрійник!? Лише групи фантастів сповняли і сповняють наші мрії. Мрійники створили Український Гарвардський Центр та інші наукові установи, мрійники побуду вали десятки українських церков та створили Церковний Фонд, мрійники побудували наші школи, молодечі оселі, доми і т. п. і все те протягом кількох років. Тільки для розвитку та збереження української культури та для суспільної служби зроблено все ще далеко замало. А жертвенна громада існує. Все находяться жертводавці, що ’’кинуть” одну або кілька десятків тисяч, а тисячі наших громадян не відмовляються від скромніших пожертв. У нашому середовищі майже зникли ’’потребуючі”, появились добре просперуючі підприємства та добре ситуовані професійні сили. Така громада мусить спромогтися на сповнення великої мрії. Центр Української Культури міг би бути самовистачальною установою з державною під тримкою. Очевидно, що до плянування такої акції треба добрих фахівців, мабуть і неукраїнців: фінансистів, господарників, техніків проектантів, знавців справи всяких ділянок культури. Як референт справ документації української культури при Раді Культури СКВУ, склав я свого часу, ще перед конгресом, рамовий плян створення Центру Української Культури. Очевидно — СКВУ не може ’’дати фондів” СКВУ може дати моральну під тримку та нагляд і апробату. Фонди мусить дати громада, якщо зрозуміє потребу та повірить у можливість сповнення такої мрії. Розроблення пляну та переведення в дію належало б до кваліфікованих знавців. Але... все ще говоримо про ’’мрію”. А життя йде і ставить до нас ’’вимоги дня” сьогоднішнього дня. Ми мусимо заопікуватися негайно більшими чи меншими збірками творів української культури. Ми мусимо дати змогу багатьом колекціонерам передати у збереження свої збірки у певне місце, поки не запізно. Ми мусимо подбати про збереження і консервацію таких збірок! Тож даймо змогу тим, що вже тим займаються, що це розуміють, що цим дорожать, зробити їхню роботу! Михайло Пежанський Тільки між нами і телефонам Мода, снобізм... і користь з них Від часу ери Кеннеді в Америці поширилась серед середньої суспільної кляси мода на культуру. Концерти, театри та мистецькі виставки здобули багато більше число відвідувачів, як в давніші роки. Мода ця не оминула і наше суспільство. Від початку сімдесятих років у нас не тільки збільши лось число мистецьких виставок, але і число закуплених картин. Очевидно, число долярів, що наші мистці почали жадати за свої картини, також збільшилося. Та все це вийшло для загального добра: стіни наших помешкань набрали цікавішого вигляду (замість величезного дзеркала у вітальні — тепер там велика картина Мазепи, чи Мороза, чи Ека може навіть Холодного)...; коли прийдуть гості в хату є вже змога похвалитись наскільки ви поступові і маєте найновіше: картини Гуцалюка чи Лади, а може навіть Левицького або Вирсти; діти в хаті навчаться вимовляти і писати прізвище Гіздовського і зможуть похвалитися, що в них у хаті така картина, як колись була в Білому Домі. Недавно моя знайома з великим згіршенням оповідала мені, як це ’’всі” тепер вже почали давати своїм дітям по три імена, а колись це тільки у них в рідні такий звичай був: напр. Аполінарія, Надія, Ксеня, або Святослав, Богдан, Валентин. А тепер "масовий” звичай. Я потішала її, нехай подумає про користь з цієї моди: діти будуть знати більше українських імен (якщо їхні батьки не будуть одразу старанно їх пере кладати на Пітер, Єн чи Мері), і будуть вміти хоч під писатись так по-українському. Аж одна найновіша мода. Колись наші люди з рідного ’’естаблішменту” мусіли мати в своїм помешканні кабінет. Тепер кабінет уже не вистачає. Тепер кожна хата навіть з тихими претенсіями на ’’культуру” та ’’естаблішмент” мусить мати ... бібліотеку. Прийдете до когось в гостину, і чуєте: ”0, які ми раді. Чоловік зараз вийде з наш ої бібліо теки...” (та чомусь часто ще чуємо ’’чоловік вийде”, а не ’’моя дружина вийде з бібліотеки” — ще повне ’’увільнення” наших пань не пройшло!) Та чи це зле? Подумайте: щоб заповнити кімнату книжками — треба їх купити. От це тоді користь нашим письмен никам, що менше книжок триматимуть по пивницях; 12 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮТИЙ 1975 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
