Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
центру української культури і в Нью-Йорку ів репрезентативному місці. Нью- Йорк, як один із світових центрів культурного життя, найбільше надається для такої цілі. Скажете: фантаст, мрійник!? Лише групи фантастів сповняли і сповняють наші мрії. Мрійники створили Український Гарвардський Центр та інші наукові установи, мрійники побуду вали десятки українських церков та створили Церковний Фонд, мрійники побудували наші школи, молодечі оселі, доми і т. п. і все те протягом кількох років. Тільки для розвитку та збереження української культури та для суспільної служби зроблено все ще далеко замало. А жертвенна громада існує. Все находяться жертводавці, що ’’кинуть” одну або кілька десятків тисяч, а тисячі наших громадян не відмовляються від скромніших пожертв. У нашому середовищі майже зникли ’’потребуючі”, появились добре просперуючі підприємства та добре ситуовані професійні сили. Така громада мусить спромогтися на сповнення великої мрії. Центр Української Культури міг би бути самовистачальною установою з державною під тримкою. Очевидно, що до плянування такої акції треба добрих фахівців, мабуть і неукраїнців: фінансистів, господарників, техніків проектантів, знавців справи всяких ділянок культури. Як референт справ документації української культури при Раді Культури СКВУ, склав я свого часу, ще перед конгресом, рамовий плян створення Центру Української Культури. Очевидно — СКВУ не може ’’дати фондів” СКВУ може дати моральну під тримку та нагляд і апробату. Фонди мусить дати громада, якщо зрозуміє потребу та повірить у можливість сповнення такої мрії. Розроблення пляну та переведення в дію належало б до кваліфікованих знавців. Але... все ще говоримо про ’’мрію”. А життя йде і ставить до нас ’’вимоги дня” сьогоднішнього дня. Ми мусимо заопікуватися негайно більшими чи меншими збірками творів української культури. Ми мусимо дати змогу багатьом колекціонерам передати у збереження свої збірки у певне місце, поки не запізно. Ми мусимо подбати про збереження і консервацію таких збірок! Тож даймо змогу тим, що вже тим займаються, що це розуміють, що цим дорожать, зробити їхню роботу! Михайло Пежанський Тільки між нами і телефонам Мода, снобізм... і користь з них Від часу ери Кеннеді в Америці поширилась серед середньої суспільної кляси мода на культуру. Концерти, театри та мистецькі виставки здобули багато більше число відвідувачів, як в давніші роки. Мода ця не оминула і наше суспільство. Від початку сімдесятих років у нас не тільки збільши лось число мистецьких виставок, але і число закуплених картин. Очевидно, число долярів, що наші мистці почали жадати за свої картини, також збільшилося. Та все це вийшло для загального добра: стіни наших помешкань набрали цікавішого вигляду (замість величезного дзеркала у вітальні — тепер там велика картина Мазепи, чи Мороза, чи Ека може навіть Холодного)...; коли прийдуть гості в хату є вже змога похвалитись наскільки ви поступові і маєте найновіше: картини Гуцалюка чи Лади, а може навіть Левицького або Вирсти; діти в хаті навчаться вимовляти і писати прізвище Гіздовського і зможуть похвалитися, що в них у хаті така картина, як колись була в Білому Домі. Недавно моя знайома з великим згіршенням оповідала мені, як це ’’всі” тепер вже почали давати своїм дітям по три імена, а колись це тільки у них в рідні такий звичай був: напр. Аполінарія, Надія, Ксеня, або Святослав, Богдан, Валентин. А тепер "масовий” звичай. Я потішала її, нехай подумає про користь з цієї моди: діти будуть знати більше українських імен (якщо їхні батьки не будуть одразу старанно їх пере кладати на Пітер, Єн чи Мері), і будуть вміти хоч під писатись так по-українському. Аж одна найновіша мода. Колись наші люди з рідного ’’естаблішменту” мусіли мати в своїм помешканні кабінет. Тепер кабінет уже не вистачає. Тепер кожна хата навіть з тихими претенсіями на ’’культуру” та ’’естаблішмент” мусить мати ... бібліотеку. Прийдете до когось в гостину, і чуєте: ”0, які ми раді. Чоловік зараз вийде з наш ої бібліо теки...” (та чомусь часто ще чуємо ’’чоловік вийде”, а не ’’моя дружина вийде з бібліотеки” — ще повне ’’увільнення” наших пань не пройшло!) Та чи це зле? Подумайте: щоб заповнити кімнату книжками — треба їх купити. От це тоді користь нашим письмен никам, що менше книжок триматимуть по пивницях; 12 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛЮТИЙ 1975 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
