Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
або покликував. Замість індіка- тора вживається теж поклику в роді: гайта або вісьта! Так ми тряслися й хиталися з каменя «а камінь. Вкінці не стало й того по- тока і ми виїхали на іпокриту сні гом полонину. Там під .смереками стояла самітна хатка, що ледве її було видно з-поза чатини. Як гриб у моху. Така мала, пошита соло мою. За хатою стіжок сіна з го- строкінчастим .вершком. Наш мо тор спинився, чоловік закинув йо му на шито торбу з сіном і він став їсти. Зовсім навпаки, як ти. Ти їси, коли їдеш, а він, коли від почиває. — В хаті були діти, що рачку вали по землі й лазили по лавах та постелі де й лежала мати, що недавно .породила ще одне з них. Була бліда як полотно і спливала кров’ю. — Ти на цьому не розумієшся, то ж не розказуватиму тобі, що я .робила і як виконала складну операцію в 'несамовитих умовинах. Але життя врятовано., життя ма тері. Грошей мені іне дали, не ду май, що то так, як тут .в Америці, що докторові не шкодують за платити. Там би теж не шкодува ли, але не мали нічого і про те я знала, коли рушала в дорогу. Жінка тільки намовила мене взя ти вузлик із восьми яйцями, щоб не їхала я стільки світу „впорож- -—- І знову стрибали ми й ков зались по камінні й ріні, але тепер уже легше було 'бо .вниз. І коняка попоїла. І напилася води з пото- ка. На ніч ми були назад вдома і батько мій заспокоївся, а то хо див від вікна до вікна, покручував вуса — знову, щось, що ти ніко ли не 'бачив — і хвилювався, чи не сталося мені щось у дорозі. Ні, таких .випадків, як із .вашим 'бра том на тих дорогах-бездоріжжях не бувало, але віз міг переверну тися чи зломатися якась частина, як от вісь чи що і ми мусіли б були ночувати в дорозі, чи там у полонині. — Так отже, тобі й не снилось би їхати такими дорогами. Ти лю биш гладкі .поверхні, і швидкість, і газард. Я «є хочу тобі випоми нати, бо ти розмірно добрий хло пець. Але ваш брат річно' пожи рає тисячі людських жить і ніщо не поможуть ніякі винаходи й уліпшення. Кажеш: не ваша вина? Я знаю — в ефекті люди дали вам життя і вони поносять вину. Але ж людина теж тільки до деякої міри годна опановувати швидкість і ре агувати на несподівані труднощі й події на дорогах. А так ще по года, ковзкість, погана прозорість чи освітлення дороги, вкінці люд ські нерви, здоров’я, втома — ко ротко, ряд чинників, що кінець- кінців можуть коштувати життя вам і їм. Карусь котиться жваво й ло- муркує примирно. Він рішуче на такого небезпечного не виглядає, а вже супроти мене він не має ніяких поганих замірів. Він мій приятель. —- Але перестаньмо говорити про прикрі справи. Ха.й їм цур! Не проти ночі згадуючи. — Отже такими дорогами .не раз приходилось нам їздити. Інко ли значно легше було йти пішки. І, знаєш, несамовито, скільки ми ходили. З перспективи часу й про стору вірити не хочеться. Я вже не кажу про кількаденні мандрів ки горами. То в нас у звичаю. Але от таке: улітку, живучи там у дім- ку, в горах, доводилось іти за поштою до сусіднього села. П’ять кілометрів -— це рід милі — в один і другий 'бік. Але в кишені був лист, лист від коханого і йти за ним було щастя і не чулося ніг і втоми і було легко й тепло на душі. А знов моя подруга, що вчителювала на Лемківщині, хо дила до своєї школи вісім кіломе трів в один бік. Отже шіснадцять кілометрів денно. Між полями, що на них цвіло запашне зілля, між лісами, що шуміли 'могутньою ча- тиною і поміж сільськими хатами. Ще вертаючись додому Юля зби рала гриби в придорожньому лісі. А її брат робив дорогу до Крос на — 75 кілометрів — за один день, зачинаючи мандрівку десь о 4-тій рано. Усе те пішки, як то тут кажуть ,,з ногами". Карусь дивується й зі здиву вання закидає злегка задіом. Що то для нього якісь там шіснадц'ять чи сімдесять кілометрів, чи там миль? Годинка чи її частина. А бідні людиська лізуть поволі й ле две дихають! Ми їдемо далі; дорога стелиться нам. — Тут нам вільно п’ятдесят. Більше не 'берім, видно, що хтось мудрий знав, скільки вільно. Там перед нами шістдесят, то розпу стимо колеса й побіжимо. Бо по тім маємо сорокп’ять, потім якесь село поклало собі значок: двад- цятл’ять, то попросту черепаши- ним ходом. А потім маємо нову гладеньку дорогу три милі. Ах, як ми любимо її! Ти котишся, як гумовий м’ячик і не чути тебе. Але останній кусник дороги, то ця вузька в обидва боки, де світла разять мене в очі і тебе в твої ліхтарні. Але то тільки двадцять хвилин. Обоє тішимось, коли по явиться перше СВІТЛО 'І ми візь мемо наліво і за п’ять хвилин в’їдемо в браму. І паркуючи тебе, я скажу: — Дякую тобі, Карусь, ти їхав гарно і привіз мене в порядку до хати. Але часом я забуваю напро- отувати твої колеса і тоді див люсь, а ти .втікаєш назадгузь. Тоді я лаю тебе злегка тільки: —- Не втікай, Карусь, нічого не поможе. Раз ми прийшли сюди, то вже мусимо залишитись. Я знаю, ти привик до гаражу. Який був, був. А тепер мусиш стояти на до щі й снігу. Я знаю, я все знаю. Але тут наше місце. Той клаптик, що на ньому ти стоїш і той, де мол кімнатка і де ія животію. І немає іншого місця на світі, де ми належали б. Як і немає нікого, що зустрів би нас на пустих до рогах в неминуче і на пустих но чівлях у стіп смереки, що сумує самотою серед травнику перед шпиталем. — І ти, охоловши з бігу по далеких дорогах, станеш непо рушно, погаснуть твої ліхтарі, стукнуть двері і — дорозі нашій кінець. Спи, спокійно, Карусь, мій друже. Хай .відпочивають колеса твої трудні і спить мотор у споді ванні нових доріг. —-Бо твоє призначення не сон, а біг далекими дорогами у відоме й невідоме. Дорогами Нової Зем лі, матері твоєї. УСПІХИ ЖІНОК Губернатор Мишиґену Свейнсон по кликав до життя Комісію Статусу Жінки, яка має прослідити можливу дискримінацію жіночої статі в публич- ному й приватному затрудненні. Комі сія складається з 20 жінок і 4 мужчин. У члени цієї Комісії увійшла радна м. Детройту Маруся Бек. * НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1963 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
