Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ГАРАСИМ МАКОВСЬКИЙ ПРАЦЕЮ ВОЗВЕЛИЧУВАЛИ СЕБЕ Автор уміщених нижче спогадів — Гарасим Маковський — походить із села Гермаківка Бор- щівського р-ну на Тернопільщині. Проживши більшу частину життя поза рідним краєм, він зберіг як найбільшу святиню пам’ять про своє село, яке залишив ще підлітком, про звичаї і традиції Борщівщини — перлини українського національного мистецтва. Зібравши велику колекцію Борщівського народного одягу, Г. Маковський передав її Українському Музеєві в Нью-Йорку, і вона стала основою влаштованої в 1994 р. багатої виставки “Борщівщина. Народний одяг, побут та звичаї”. Г. Маковський, крім того, побудував і подарував Музеєві на виставку “Борщівщина” мініятюрні зразки житла і ткацького приладдя села Гермаківка. Його пам’ять зберігає не лише події з життя своєї родини, а й важливі спостереження щодо звичаїв і традицій рідного села. З відстані часу і місця Маковський бачить світла й тіні тих звичаїв і розповідає про все — добре і зле — відверто. В опрацюванні спогадів брали участь мистецтвознавець з України Раїса Захарчук-Чугай і Надія Світлична (УМ). У нас на Поділлі кожне село мало свої звичаї. Я народився в селі Гермаківка Борщівського району Тернопільської области. Воно велике, мальовниче. На широкому пляцу побудована церква. Вона мені найгарніша в цілому світі! У свята до неї йшли люди так красно одягнені, як ні в якому сусідньому селі. Наші люди високі, стрункі, а вбиралися в такий одяг, що всі задивлялися. Працювали тяжко на родючій подільській землі, якої все бракувало. Під ростали діти, а землю для них годі було купити. А без землі було неможливе життя. Найкращими полями володіли поляки. Вони кривдили українців. У 1920-х роках у селі жило 8 тисяч людей. З них тисяча сто дворів було українських, 150 — польських і 11 — жидівських. У селі був також один німець, що мав млин. Крім усього іншого, українці в селі від різнялися від інших одягом, який шили з полотна, сукна, шкіри. Багатий поляк часто запрошував до себе гостей — німців, різних туристів, аби вони поди вилися, як одягаються гермаківці. Такого дива світ не бачив! Дівчата й хлопці ішли в свята дорогою- гостинцем до сусіднього села Івання на такий собі прохід. Усі дивилися на їхній одяг. У них на білих полотняних сорочках красувалася чорна і золотиста вишивка. Чорні довгі ручноткані спідниці-горбатки, туго обв’язані в поясі, виструнчували дівочі постаті. Нові солом’яні капелюхи в чоловіків виблискували на сонці золотистими переливами. Увесь одяг був гарний, добре пошитий на довгі літа. Я добре пам’ятаю життя людей у селі і знаю, скільки-то тяжкої праці йшло на виготовлення одягу. Важливим було підготувати на одяг полот на, сукна, шкіри. Село жило продуманим трудовим життям. На всяку роботу була своя пора. Влітку люди працю вали на полі; восени пряли нитки з льону, конопель, овечої вовни; узимку ткали полотна, верені, скатер тини, запаски, горбатки; у м’ясниці вишивали, шили одяг. В усьому був лад праці й життя. Найтяжче було виготувати полотно. Треба “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2000 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
