Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
було вміти посіяти коноплі, виростити їх, вибрати перші і другі коноплі. (“Чоловічі” коноплі достигають першими, а “жіночі”, “материнка” — пізніше, десь за два тижні). Вибирали коноплі руками в жменьки — горстки — і в’язали в снопи. В одному снопі було 10 горсток. Люди мали приблизно по 7 або 10 снопів ко нопель. (Льон на наших землях ріс зависокий, виля гав. Його сіяли менше і переважно багачі: він був до рогий. Найбільше сіяли коноплі). Нав’язані в снопи коноплі мочили в річці Збруч або в копанках — за токах річкової води. Снопи у воді притискали каме нями, а через 4-5 днів витягали їх із води і пробували: якщо стеблина ломиться, а шкірка відстає — коноп лі витягають із води, а якщо гнеться — тримають у воді далі. Люди знали, як отримати коноплі доброї якости. Повитягавши з води, снопи полоскали і вис тавляли просушувати проти сонця. Після цього бра ли горстки конопель і терли їх, тіпали на терлиці, відчищали, а потім дерли, отримуючи чисті волокна- прядиво. Сортували тонкі довгі волокна і короткі — клоччя. Потім намотували прядиво на куделі і пряли веретеном або прядкою. Із клоччяних ниток, напря дених веретеном, ткали на верстатах грубу тканину на мішки, верені. А з добре очищених довгих воло кон — прядива — нитки на полотно. Спершу треба було знати, яке буде полотно. У нас ткали полотна на 10 і 12 пасем. Із намотаних 12-ти пасем ниток ткали ширші полотна, а з 10-ти виходило вужче полотно. Напрядені нитки намотували на спеціяльний пристрій — дерев’яне мотовило. Лічили по три нит ки. В одному пасмі виходило по 30 ниток. Моя бабу ся Тафія, мамина мама, ткала щороку багато по лотен на 12 пасем. Нитки в пасмах на мотовилі вона рахувала дуже уважно. Намотані нитки стягали з мо товила і золили в спеціяльних бочках, зроблених із тополевого дерева — зільницях. Це була копітка ро бота, бо напрядені нитки були тверді, тугі, зеленаві, їх треба було пом’якшити і відбілити. Для цього спа лювали грабові, вільхові чи березові дрова і попелом із них посипали нитки, складені в зільниці на під стелену солому. Заливали все це окропом і викидали до зільниці розпечене каміння, від якого вода в зіль ниці кипіла ще зо дві години, але нитки лишали в тій луговій воді до наступного дня. Іноді мітки за один раз не відзолювалися, треба було все повторювати. Золити треба було взимку, під час морозів і на мо розі сушити. Але перш ніж сушити, мітки виймали з зільниці й несли коромислами до річки, а що річки взимку замерзали, то треба було пробивати ополон ку, щоб їх випрати від попелу. Сушити треба було з тиждень, пильнуючи, щоб їх не покрали злодії, а ви сушивши, змотували нитки в клубки на спеціяльнім пристрої, що звався в нас качетник. Після цього нас новували їх на мотовила-рамки від землі до стелі, які в нас називали снувавками, знову уважно рахуючи нитки в 10 чи 12 пасем. Наснувавши нитки, обереж но скидали їх із мотовила, розстелювали і помалень ку навивали на ткацький верстат. Для цієї роботи треба було мати добрий досвід, часто її виконували вдвох. Верстати були горизонтальні, їх ставили в ха тах і навіть викопували під верстатом яму для під ніжок. Полотна ткали на двох підніжках, а горбатки, запаски — на чотирьох. Треба було добре знати бу дову верстата, вміти заправити нитки, щоб виткати лицьову сторону горбаток, запасок-фартухів із візе рунками. Часто ткачі, коли навивали нитку у верстат, навіть виганяли з хати дітей, аби ніхто не заважав, щоб не помилитися: помилки виправляти було важко. Коли виткане полотно знімали з верстата, його треба було знову золити в зільницях, бо воно було кольору черствого хліба і таке ж цупке. Крім того, треба було виробити в ньому лице і виворіт. Для цього навесні, як тільки з’являлася молода тра вичка, полотно вимочували в річці або в ставку і розстеляли на березі на чистій траві, де немає гусей, щоб воно висихало на сонці. Цю процедуру повто рювали багато разів, пильнуючи, щоб воно сохло, повернене до сонця весь час однією стороною. Таке вибілювання тривало півтора-два тижні, залежно від погоди. Багатші люди мали по 10-15 кавалків по лотна. В сільському житті полотна потрібно було багато — на одяг і на рушники... У селі не всі вироб ляли полотно. Бідніші працювали за полотно у ба гатших. Жінки за полотно сапали, білили хати, жали, а хлопці молотили за кожухи. Кожухи і лейбики шили з овечих шкір. В се лі кожен господар намагався тримати овець. Восени їх різали і готували шкіри на кожухи. Спершу шкіри розстеляли і змащували розчиненим у воді ґрисом (відходами від борошна), потім складали від двох до шести вмащених шкір у дерев’яний цебер і заливали водою на 2-3 тижні, щоб вони відкисали, відмокали. Після відмочення шкіри вибирали з цебрів, коли наставали найбільші морози, які вкривали кри гою річки і ставки. Пробивали ополонки і в крижа ній воді прали шкіри від того киселю, в якому вони відкисали. Потім їх приносили на коромислах додо му і розвішували на жердках на морозі. Чим сильні ші були морози, тим швидше шкіри висихали. Шкіри треба було добре пильнувати не тільки від сорок і ворон, які любили дзьобати мокрі шкіри, а й від зло діїв, які перепродували їх потім за півціни — по 5 або 10 злотих за сиру шкіру. Відчищені (вибілені, виправ лені) шкіри коштували дорожче. Виправляли шкіри спеціяльно досвідчені в цьому чоловіки-кушніри. Во ни відчищали шкіри, натирали білою крейдою, втира ли її в середину, в шкіру. Потім обтріпували шкіри від крейди, але білий колір зберігався років чотири і довше. Шкіра на білий кожух коштувала 60 злотих, а пошиття кожуха — 50 злотих. У кожному селі кожу хи і лейбики відрізнялися взорами, тому за одягом можна було визначити, хто звідки походить. Кожухи шили і вишивали переважно жиди. Продовження на стор. 33. 8 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
