Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У середині XVI ст. українські землі були включені до складу Польської держави і приведені, за висловом М. Грушевського, в тісний зв’язок з її політичним і культурним життям, а воно в свою чергу було втягнуте контрреформаційним рухом в справи прогре суючого становлення західноєвропейської циві лізації. (2) На тлі складних історичних процесів, що відзначалися феодальним роз’єднанням народів Европи, а отже, і України як її органічної частини, вчинок княгині Анастасії Гольшанської був справжнім національним подвигом. На межі XVI - XVII сторіч православ’я стає в Україні прапором боротьби із засиллям польської мови та польської культури. Релігійні ідеї стали в цей період символом, головними цінностями, навколо яких консолідувався український етнос, бо визнання себе православними в ті часи рівнялося визнанню себе українцем. (3) В Европі усі народи, що сповідували католицтво, творили молитви латиною, а не рідною мовою. У православних країнах моли лися так званим церковнослов’янським “язичієм”. Що ж до України, то тут спілкувалися староукраїнською мовою, а молитися мусіли церковносл ов ’ янською. Отож, тогочасні свідомі діячі України почали докладати зусилля для перекладу богослужебних книг рідною мовою бо за влучним висловом М. Грушевського, “хотіли не самих успіхів церкви, а відродження національного поступу й життя”. А церква виступала скоріше в ролі найзрозумілішого тодішнім українцям знакового символу українства. Недарма визначний україн ський церковний і культурний діяч, письменник- полеміст початку XVII ст. Мелетій Смотрицький в трактаті, спрямованому на оборону право слав’я “Тернос, або плач східної церкви...”, за уважує, що не віра робить Русина Русином, По ляка Поляком, Литвина Литвином, а народження і кров руська, польська та литвинська. (4) Серед перекладів староукраїнською мовою конфесійних творів першорядне місце належало Євангелію, що широко вико ристовувалося у богослужінні. Потреба в перекладі гостро відчувалася ще й через те, що, незважаючи на тісну взаємодію української літературо-писемної і церковно-слов’янської мов, відмінність між ними невпинно поглиб лювалася. Поява перекладу Євангелія живою українською мовою, дуже близькою до наро днорозмовної, означала розширення її функціо нальних можливостей, засвідчувала самоусві домлення та самоідентифікацію народу. У червні 1556 р. княгиня Анастасія Гольшанська-Заславська береться за втілення в життя давно задуманої з чоловіком справи - створення Євангелія, перекладеного на старо українську мову. Та одна справа замислити, а інша втілити задумане в життя. 12 червня 1556 р. княгиня разом з сином Янушем Заславським складає дарчий Акт для заснування на Волині в селі Двірці манастиря. В Акті говорилося: “я, князь Януш Іван Козьмович Заславський, поповняючи волю небожчика князя його милості отця мого, разом з її милостю маткою моєю княгинею Анастасією рівною Гольшанською- Заславською, віддаємо тії імінія, что отець мой небожчик князь Козьма Іванович Жаславський- Заславський міг надати манастиру нашому Дворецькому к церков Святої Троїці” (5). А за два місяці в селі, Двірці неподалік містечка Заслава, почало творитися Євангеліє, пізніше відоме як Пересопницьке. Для роботи над перекладом княгиня Анастасія запросила архимандрита Пересоп- ницького манастиря Григорія та переписувача Михайла Василевича. Своїм знанням і вмінням вони чудово доповнювали один одного. Над- хненником і керівником праці був архимандрит Григорій. Розуміючи важливість роботи, день і ніч молився за те, щоб Господь сподобив його “видіти діла свого кінець” (6). Не відставав від архимандрита і Михайло. Він не тільки переписував, але й складав післямови до тексту, ставши гідним співавтором рукопису. І от “на день о Успенію пресвятої Богородиці”, як сказано в післямові, робота над першою частцною Євангелія була завершена. Оприлюднення канонізованих релігією біблійних діячів на ті часи було не просто зухвалістю, а свідченням мужности княгині- патріотки, поскільки саме вона була замовницею перекладу. Завершувалася благородна праця в Пересопницькому манастирі в містечку Пересопниця. Сюди, в маєток зятя, князя Чарторийського, до дочки переїхала княгиня Г ольшанська. 2 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
