Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Кожушаний одяг іще обшивали кримкою — кучерявою шкіркою з ягнят. У селі були модні кримки і півкримки. Ціла кримка — це шкірка з ненародженого ягняти, а півкримка — з щойно народженого ягняти, яке забирали від вівці ще до того, як вона його оближе. Ціла кримка коштувала 100 злотих, а півкримка — наполовину дешевше. У нашому селі розводили і вирощували тіль ки чорних овець. Раз на рік (переважно в серпні) стригли з них вовну. Її треба було одразу мити, чеса ти двома щітками. Після цього пряли з тої куделі тоненьку нитку. Прядиво намотували на мотовило, а тоді в клубки, далі на снувавку, яку несли до ткача, що виробляв сукно. Таких людей, що виробляли сук на, в нас на Поділлю було небагато, найближче від нас село називалося Пилипче, де у воді робили сук но. З того сукна шили сердаки і так звані холошні для старших чоловіків, а решту залишали на горбат- ки й фартухи. Наше село славилося вишиванням. Нитки для вишивання були куповані і виготовлені з льону або конопель. Купували нитки бавна, волічку, а в 1930-х роках і ДМС. Для виготовлення конопляних чи лляних ниток їх тонко і рівно пряли, вибілювали і фарбували відваром квітів купчаків у жовто-зелена вий колір. У кожної господині засушувались коло хати підвішені в’язочки купчаків. Пам’ятаю, як моя мама Христина, бабуся Га- фія, тітка Ганя фарбували нитки, вишивали. Жінки в н ашій родині вишивали найбільше в селі й для себе, і для людей. У брата моєї бабусі Гафії було чотири дочки, вони також вишивали. То була почесна і від повідальна праця. Для кожного віку по-іншому ви шивали сорочки й кожухи, мережали штани. Яких тільки взорів не придумували! Зустрічаючись, жінки обережно випитували одна в одної, хто який взір ви шиватиме і дуже пильнували, щоб узори не були по дібні. Не доведи Боже, щоб виявилася однакова з ки мось вишивка! Особливо багачки гнівалися, якщо їм вишили сорочку, подібну до сорочок бідніших дівчат. У нових вишиванках ішли до церкви на тре тій день Великодніх свят і тоді вже оглядали одна од ну, а часом і обмовляли. Кожного року з’являлися нові взори гермаківської чорної вишивки. Чорними нитками вишивали сорочки для дівчат — так було заведено в нашому селі здавна. Не знаю, чому. Ка жуть люди, що колись багато хлопців із села загину ло, і дівчата, на знак жалоби, стали одягатися в сор очки з чорною вишивкою, з додатком позлітки, бісе ру. Минув час, причина забулася, а звичай зберігся. Наші дівчата одягають сорочки з чорною вишивкою й на свята, і навіть до шлюбу. Старші жінки нашого села вишивали собі сорочки найчастіше конопляними нитками, пофар бованими в жовтий колір. Сорочок із чорною ви шивкою, як у дівчат, жінки не носили. Конопляні Продовження із стор. 8. (рідше — лляні) нитки, пофарбовані в жовтий колір, натирали воском, щоб вони були міцніші і не торо чилися. До жовтих узорів старші жінки додавали чорні, зелені нитки. Бідніші жінки або дівчата вишивали одяг ба гатшим людям — за гроші, за полотно, за вишивальні нитки. Нитки бавна купували для вишивання сорочок, волічку — для вишивання кожухів, лейбиків. Пиль нували, щоб не пропала жодна нитка: нитки були до рогі. Навіть нитки, зсукані вчетверо, ділили (“коло ли”) на дві або на чотири. Не марнувалося нічого. Цінились матеріяли, шанувалася й праця. Кожен сті- бок у вишивці мав бути рівненький, дрібненький. Вишивали “парами” (через дві нитки), “роз- веженим”, “дирочками”, стебнівкою, мережками... Але хрестиком — ніколи. Розраховували так, щоб узір вийшов “на квадратові”, “на цвітки”, “листячко- ве” та ін. взори. Для кожного віку і для кожної події взори були інакші. Так, для хлопчиків до 10 років на сорочках вишивали вузенькі стрічки; до 12 років — ширші, а на парубоцьких сорочках — високі коміри. Для чоловіків до 40 років вишивали нитками бавна широкі коміри, 50-річним чоловікам — вужчі, а чо ловікам після 50-річного віку — вишивали сорочки жовтими конопляними або лляними нитками. Спеці- яльна вишивка була для чоловічих сорочок на смерть. Ручнопрядені конопляні нитки для неї фар бували купчаками в жовто-зеленавий зів’ялий колір. Для цього змішували купчаки, які ще не розквітли, і які вже відцвіли, і у відварі цієї суміші фарбували нитки. Сорочки, вишиті й вимережані на смерть, складали і зашивали. їх ніколи не одягали за життя, часом вони лежали років 10 і довше. Закінчення в наступному числі. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2000 33 Жіночий одяг. Село Гермаківка, Борщівський район, Тернопільська область, 1920-ті роки.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
