Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Кожушаний одяг іще обшивали кримкою — кучерявою шкіркою з ягнят. У селі були модні кримки і півкримки. Ціла кримка — це шкірка з ненародженого ягняти, а півкримка — з щойно народженого ягняти, яке забирали від вівці ще до того, як вона його оближе. Ціла кримка коштувала 100 злотих, а півкримка — наполовину дешевше. У нашому селі розводили і вирощували тіль ки чорних овець. Раз на рік (переважно в серпні) стригли з них вовну. Її треба було одразу мити, чеса ти двома щітками. Після цього пряли з тої куделі тоненьку нитку. Прядиво намотували на мотовило, а тоді в клубки, далі на снувавку, яку несли до ткача, що виробляв сукно. Таких людей, що виробляли сук на, в нас на Поділлю було небагато, найближче від нас село називалося Пилипче, де у воді робили сук но. З того сукна шили сердаки і так звані холошні для старших чоловіків, а решту залишали на горбат- ки й фартухи. Наше село славилося вишиванням. Нитки для вишивання були куповані і виготовлені з льону або конопель. Купували нитки бавна, волічку, а в 1930-х роках і ДМС. Для виготовлення конопляних чи лляних ниток їх тонко і рівно пряли, вибілювали і фарбували відваром квітів купчаків у жовто-зелена вий колір. У кожної господині засушувались коло хати підвішені в’язочки купчаків. Пам’ятаю, як моя мама Христина, бабуся Га- фія, тітка Ганя фарбували нитки, вишивали. Жінки в н ашій родині вишивали найбільше в селі й для себе, і для людей. У брата моєї бабусі Гафії було чотири дочки, вони також вишивали. То була почесна і від повідальна праця. Для кожного віку по-іншому ви шивали сорочки й кожухи, мережали штани. Яких тільки взорів не придумували! Зустрічаючись, жінки обережно випитували одна в одної, хто який взір ви шиватиме і дуже пильнували, щоб узори не були по дібні. Не доведи Боже, щоб виявилася однакова з ки мось вишивка! Особливо багачки гнівалися, якщо їм вишили сорочку, подібну до сорочок бідніших дівчат. У нових вишиванках ішли до церкви на тре тій день Великодніх свят і тоді вже оглядали одна од ну, а часом і обмовляли. Кожного року з’являлися нові взори гермаківської чорної вишивки. Чорними нитками вишивали сорочки для дівчат — так було заведено в нашому селі здавна. Не знаю, чому. Ка жуть люди, що колись багато хлопців із села загину ло, і дівчата, на знак жалоби, стали одягатися в сор очки з чорною вишивкою, з додатком позлітки, бісе ру. Минув час, причина забулася, а звичай зберігся. Наші дівчата одягають сорочки з чорною вишивкою й на свята, і навіть до шлюбу. Старші жінки нашого села вишивали собі сорочки найчастіше конопляними нитками, пофар бованими в жовтий колір. Сорочок із чорною ви шивкою, як у дівчат, жінки не носили. Конопляні Продовження із стор. 8. (рідше — лляні) нитки, пофарбовані в жовтий колір, натирали воском, щоб вони були міцніші і не торо чилися. До жовтих узорів старші жінки додавали чорні, зелені нитки. Бідніші жінки або дівчата вишивали одяг ба гатшим людям — за гроші, за полотно, за вишивальні нитки. Нитки бавна купували для вишивання сорочок, волічку — для вишивання кожухів, лейбиків. Пиль нували, щоб не пропала жодна нитка: нитки були до рогі. Навіть нитки, зсукані вчетверо, ділили (“коло ли”) на дві або на чотири. Не марнувалося нічого. Цінились матеріяли, шанувалася й праця. Кожен сті- бок у вишивці мав бути рівненький, дрібненький. Вишивали “парами” (через дві нитки), “роз- веженим”, “дирочками”, стебнівкою, мережками... Але хрестиком — ніколи. Розраховували так, щоб узір вийшов “на квадратові”, “на цвітки”, “листячко- ве” та ін. взори. Для кожного віку і для кожної події взори були інакші. Так, для хлопчиків до 10 років на сорочках вишивали вузенькі стрічки; до 12 років — ширші, а на парубоцьких сорочках — високі коміри. Для чоловіків до 40 років вишивали нитками бавна широкі коміри, 50-річним чоловікам — вужчі, а чо ловікам після 50-річного віку — вишивали сорочки жовтими конопляними або лляними нитками. Спеці- яльна вишивка була для чоловічих сорочок на смерть. Ручнопрядені конопляні нитки для неї фар бували купчаками в жовто-зеленавий зів’ялий колір. Для цього змішували купчаки, які ще не розквітли, і які вже відцвіли, і у відварі цієї суміші фарбували нитки. Сорочки, вишиті й вимережані на смерть, складали і зашивали. їх ніколи не одягали за життя, часом вони лежали років 10 і довше. Закінчення в наступному числі. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2000 33 Жіночий одяг. Село Гермаківка, Борщівський район, Тернопільська область, 1920-ті роки.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
