Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Бернард Шов колись сказав: “Англія та Америка це дві країни роз’єднані спільною мовою”. Хтось міг би сказати щось подібне й про нашу діяспору та Україну і при цьому додати, що різнить нас не тільки мова, але й світогляд. Подивитися хоча б на молоде покоління українців в Америці, яке виростало в зовсім інших умовах, ніж україн ська молодь в ці самі роки на Батьківщині. Однак, у нас спільного все таки більше, ніж здається на перший погляд. Йдеться про духовний зв’язок з усім, що є справді українським по обидва боки океану. Знаємо приклади, коли молоді американці українського походження їдуть в Україну з ба жанням допомогти своїм досвідом, своєю працею. А ще більше прикладів того, як “українські аме риканці”, виховані батьками в національному дусі при підтримці різних виховних організацій, несуть своє знання і свою любов до рідної культури в американське середовище. Сьогодні хочемо познайомити вас з однією такою представницею української діяспори, Вірою АндруШків, з якою, можливо, дехто з читачів уже знайомий або особисто, або з української преси. Віра належить до того післявоєнного покоління українців, яких доля закинула до американського континенту ще малими. Народилася вона на Тер нопільщині, але була ще немовлятком, коли хур товина війни вигнала її родину перше до Німеч чини, а згодом до США. З її дитячих спогадів залишилися бідкання матері, що маленька Віра не говорила українською мовою, а тільки німецькою, яку чула від німкені, що її доглядала, поки батьки працювали у бауера. Однак, після закінчення війни, коли родина опинилася в біженському таборі і дівчинка пішла до української школи, вона швидко опанувала українську мову. Те саме повторилося в Америці: маленька другоклясниця ні слова не розуміла англійською мовою, якою велося навчання в ка- тедральній школі св. Юра в Нью-Йорку, та не пройшло й трьох місяців, як дитина вже говорила по-англійському. Це, до речі, типовий шлях ба гатьох емігрантських дітей, які в родині чують одну мову, а в довкіллі іншу, і або стають двомовними, або цілком переходять на мову країни поселення. І тут велику ролю грають батьки. У випадку з Вірою, ролю батька, який рано пішов з життя, перебрав Вірин старший брат Євген. Мати була постійно в роботі, але змогла прищепити доньці любов до України. Родина жила в українській дільниці нью- йоркського давнтавну. Крім щоденної школи, де раз на тиждень викладалася українська мова, та суботньої українознавчої на формування Віриного характеру великий вплив мав Пласт — пізніше вона стане не тільки бунчужною “Тих, що греблі рвуть”, але навіть комендантом пластового табору. Нью-Йорк тих часів пишався багатьма представ никами української творчої інтелігенції, з якими НТШ влаштовувало щотижневі зустрічі. Це мало назву “Академічних семінарів”, до яких вчащала вся свідома українська спільнота. Без перебіль шення можна сказати, що справжню українську культуру після війни плекала саме українська еміґрація, особливо інтелігенція, яка виїхала з Галичини. Вірі пощастило бачити й чути цих людей і в Нью-Йорку і, пізніше, в Детройті та Чікаґо. Після закінчення школи, Віра поступила до Гантер коледжу, який закінчила зі ступенем бакалавра французької та російської мов, після чого стала аспіранткою на відділі славістики в Пенсильванському університеті. Мала намір кинути навчання й піти працювати перекладачем до Організації Об’єднаних Націй, але, за порадою своєї вчительки, вирішила продовжувати навчання й поступила в аспірантуру слов’янського відділу Мічіґанського університету. Напередодні переїзду вийшла заміж за Богдана, інженера, який якраз тоді отримав працю у фабриці в Детройті. В універ ситеті Віра слухала курси зі славістики, включаючи українську літературу, а крім того допомагала викладати російську мову. До закінчення програми їй залишалося ще кілька курсів, але вже очікувала “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2000 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
