Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Я була в Подєбрадах вперше. Наша родина жила в Празі, де я з братом, Олегом, ходила до гімназії, тільки батько їздив що тижня у четвер та п’ятницю на виклади до По- дєбрад. Цього літа я познайомилася з родиною Шовгеневих і перший раз побачила Олену Шовге- нівну, майбутню поетку Олену Телігу, чи як її звали в родині Леночку. Вона була студенткою Педаго гічного Інституту в Празі і саме у це літо збиралася виходити заміж за студента Подєбрадської Ака демії Михайла Телігу. Весілля мало відбутися швидко. Вона відразу мені сподобалась. Висока, тоненька, з живими очима, в ясній сукні і білому капелюсі з широкими крисами, вона була така весняна, як її 20 років, така іскриста, як соняшний день навколо неї. її обличчя було дуже мінливе. То зовсім звичайне, а часом таке миле, що тяжко знайти миліше. Риси обличчя мала неправильні, ніс надто короткий, тонкі, нервові уста. Але такий особливий склад обличчя, що деякі дефекти мало його псували. Не була красуня, але гарненька, приваблива і дуже жіноча. Мене вразила її мова, говорила так, наче ледве встигала набрати від диху, щоб говорити. Між нами швидко спалахнула приязнь, надзвичайна симпатія. Так раптово це буває лише в дитинстві і в першій молодості. Два тижні і я почала говорити так як вона — вибухово. Наше молоде товариство складалося з таких осіб: Олена з Михайлом — її нареченим, Оле нині брати Андрій і Сергій, Лесь Гайдовський — студент Академії, мій брат Олег і я. Родина Шовгеневих була дивна: старший син і Олена були українці, молодший син Сергій вважав себе росіянином. Його цілковито покорила російська культура, вірніше російська література, якої він був добрим знавцем. Мабуть, врізалося у пам’ять життя імперського Петербургу, де жили до революції Шовгеневи. Коли 1917 р. вони переїхали до Києва, Сергієві було тоді вже 14 років. А шкода, що ані українське оточення, ані вплив родини не привернули його до українського руху. Ні його щиро-юнацькі захоплення Є. Маланюком, на кілька років від нього старшим і тоді вже знаним поетом, ані розмови з іншими відомими українцями, яких він зустрічав у домі свого батька. Вдачею цей талановитий, молодий студент дуже нагадував сестру: імпульсивність, вразливість, жвавість, ам бітність, вроджене почуття гумору і хист творити вірші, які він підписував першою половиною ді вочого прізвища матері “Нальянч”. Вона була білоруського походження, проте цілком українізована, але фізичний тип усіх трьох дітей був не український. Олена сама говорила: “У мене не український тип”. Сергій Шовгенів умів смішно оповідати, наподоблювати різні звички людей, їх голос, рухи. Мав великий талант артиста-коміка, хоч ніколи не грав на сцені. Олена була теж дотепна, хоч такого таланту, як брат, не мала. Часом, під їх веселою, життєрадісною вдачею ховалося щось неспокійне, нервове. Олена була дуже чутлива. Вона була гор да і нізащо не признавалася, що в її житті щось складається не так як вона хоче. “Я дуже щас лива”, — говорила вона мені. Андрій мав характер цілком інший. Був мелянхолійної вдачі і мало товариський, хоч дуже принциповий і серйозний. Сергій писав про нього в листах: — “Про Андрюшу і згадувати скучно”. А Олена говорила йому: — І чого ти згадуєш все погане з нашого еміграційного життя. Чого не згадуєш чогось цікавого, гарного? Не розумію тебе! Старший брат і молодший вдачами менше підходили один до одного. Зрештою, вони менше були разом, бо Андрій, як найстарший, був в укра їнській армії, коли молодші залишилися з матір’ю. Андрій був подібний до матері і вони добре розу міли один одного. Олена просила мене бути молодшою друж кою на її весіллі. Старшою дружкою, як було умов лене, мала бути старша донька лектора Б. Зоня — студентка Подєбрадської Академії. Єдиний раз у житті я була дружкою на весіллі і це було на весіллі Олени Теліги. Чому вона так хотіла, щоб дружкою була саме я? Ми ледве встигли познайомитись і інтереси життя були до сить різні: я вчилася ще в гімназії, а Олена мала так багато приятельок-студенток, яких знала давно. Мабуть, на це було кілька причин. І те, що наші батьки були професорами однієї високої школи і наша раптова приязнь і те, що до мене з великою симпатією ставився тоді її брат Сергій, на що родина Шовгеневих дивилася прихильно. Погода була чудова! Наше молоде това риство ходило часто на прогулянки. Про що ми тоді не говорили! Про театр, знайомих, вечірки, про чехів і їх, часом дивні для нас звичаї, про багато інших речей, а найбільше про літературу. Цікаво, що ні Олена, ні ніхто з родини Шовгеневих не говорили про те, що Олена пише вірші. Поетом у родині вважали Сергія, але він писав по-російськи і був членом російських літературних гуртків “Скит позтов” і “Далиборка” у Празі. Лиш багато пізніше я довідалась, що Олена вже тоді писала вірші. Але це були її літературні початки і вона не хотіла ще ними хвалитися. Нас можна було бачити над річкою, в Обо рі, в міському парку, в замку... Часом ми дуже пу стували і завше знаходили, над чим можна по сміятися. Було весело і безжурно. Про минуле зга дували мало. Перед нами було життя і думалось, мріялось — про майбутнє. Часом Олена зі своїм нареченим залишали нас. Вони були перед ве 12 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
