Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Шовгенева була у білій сукні. Обличчя її втомлене і старше її віку. Професор Шовгенів виглядає дуже свіжо і молодо. За молодими в домі Шовгеневих зійшлися усі запрошені гості. У гарно декорованій залі столи були уставлені підковою. На централь ному місті сиділи молоді, збоку дружки з боярами. Моїм боярином був молодший брат Олени — Сер гій. Я в рожевій сукні, волосся зв’язане великою рожевою стрічкою. Приносять різні страви і розмо ви під кінець весільного обіду все голосніші і жва віші. Кричать “Гірко!”, підносять тости. “Гірко!” — кричали не лише молодим, але й дружкам і боя рам, але ані п’яних ні надто великого розгулу не було. Потім повідносили столи, звільнили залю і молода з молодим танцювали козачка. І тут молода пані ОленаТеліга виявила свій хист до танцю. Її танець, особливо її козачок, — це не було лише технічне виконання певних па і фіґур. Вона вся, кожною клітиною своєї істоти, віддавалась танцю. Її танець — це було саме життя, сама ра дість, самий сміх. Пізніше, взимку, Олена приїздила до Праги на баль і зупинилась у нас. Столичний бапь вона скритикувапа. “У нас, в Подєбрадах ліпше танцю ють” — сказала вона. І знову я помітила, що на балю вона гарно не виглядала. Олена, така гарненька, на балях якось тратила. На другий ранок після балю я ввійшла до кімнати, де вона спала. Я почала щось говорити, але вона не чула, що я кажу, хоч я говорила голосно. Олена недо чувала. Але вона недочувала часом і трішки. Цей дефект був мало помітний. І бувало це з нею не завжди, але, головним чином, після втоми. Цікаво, що так само часом недочував її брат Сергій. Зате Олена мала інший, внутрішній музи кальний слух, так потрібний їй при танцю. Весілля тривало далі. Голосні оплески по крили останні такти козачка. Потім молодий грав на бандурі. Його поважно-схилене обличчя робило контраст до радісно-схвильованого нервового об личчя молодої. А далі почали танцювати вальс і інші гості. Повна вражінь я поверталася до дому. Ве сілля завжди приємно бачити але особливо ці кавить воно кожну молоденьку дівчину, якою була тоді я. Засмучувало мене лиш те, що за кілька днів наша родина мала виїздити до Чеського Раю. Тут, у Подєбрадах, було так цікаво, так весело, а там, в Турнові не було ані одної україн ської родини, самі чехи! І нащо нам туди їхати? Усе молоде товариство вийшло проводити нас на двірець. Поприходили й інші знайомі. Умо вились листуватися, а восени знов побачитись. Поїзд рушив, у мене на очах тремтіли сльози. І тіль ки казково гарна природа Чеського Раю з густими лісами, стрімкими скелями, урвищами, розва- линами старовинних замків так мене захопила, що я дякувала татові, що сюди нас привіз. Від моїх нових друзів з Подєбрад приходили листи. Сергій з великим гумором описував Подєбрадське життя. Олена писала, як вона прибирає і прикрашає свою милу кімнатку. Видко, вона захоплювалась своїм родинним життям. Одного листа, написаного типовим для неї “кучерявим” почерком, Олена Те- ліга кінчала словами: “І щоб моя дружка Галя стала на все життя моїм молодим другом”. Життя склалось інакше. Олена з чоловіком досить швидко виїхали до Польщі. Я залишилася у Чехо-Словаччині, а потім опинилась у Парижі. Я вийшла заміж, перервалося знайомство з родиною Шовгеневих. Але я ніколи не забувала Олену. Вона пізніше мені теж призналася, що завжди цікави лась моїм життям і розпитувала про мене. Багато років ми не бачились, щоб зустрітись пам’ятного 1941 року. Різне було життя, але одна мета і вона з’єднала нас і багатьох інших у Києві. З архіву Галини Лащенко Закінчення зі стор. 9. Але вже ніяк ми не можемо втратити дітей; кожен рік є здобутком чи втратою потенціяльного слухача. В загальноосвітні школи треба впрова дити навчання музики за новою системою. Підруч ники для цього вже готові, пропонуються до друку. Слід підкреслити, що в них будуть внесені ба гатолітні дослідження українських музикантів із США. Педагоги є і будуть; слід не стільки підви щувати їх професійний рівень (бо він є), як наголо шувати усвідомлення важливості навчання музики у наш час. Тут потібне не тільки виконання обов’язку, а відношення до предмету зацікавлене, щире, навіть емоційне і справді патріотичне, бо вихо вання високоосвіченого українського громадянина є необхідним для підняття його позиції у світі. Най важливішим є поборення байдужости у цій справі. Обдарований український нарід не є вин ний в тому, що основою лекцій музики в загаль ноосвітніх школах був спів трафаретних “масових” пісеньок про партію і вождів. А діти схоплюють все. Вони природньо і легко засвоюють найсклад нішу сучасну музику (без всякої підготовки, яку по требують потім дорослі), але також і “халтуру”. Була втрачена наша багатовікова традиція у цьому напрямку. Зарадити може тільки одне -- її відновлення на сучасному рівні. Для цього потрібні спільні зусилля освітників і музикантів-спеціялістів, але головне -- підтримка цілої нації. Стефанія Павлишин 14 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top