Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
а й до невміння співати: вистачить послухати, як тепер співає військо нашого такого музикального народу. Адже у нас були добрі історичні музичні традиції. Українські хори, які виконували кпясич- ний репертуар, належали до найкращих у світі. А було так не тільки завдяки вродженим здібностям. На відміну від літератури і образотворчого ми стецтва, музика, не тільки для її виконання, але й сприйняття, вимагає спеціяльної підготовки. І таку давало колишнє виховання, навіть ще у школах церковних братств, від XVI сторіччя. У ХІХ-му вже у початкових клясах обов’язковим було навчання музичної грамоти. Кожна освічена людина мала музичне виховання. У вчительських семінаріях був курс гри на скрипці, щоб пізніше навчати музиці дітей у початкових клясах. Інтелігенція найчастіше мала спеціяльну музичну освіту, крім свого фаху -- медичного, юридичного, філологічного, технічного. Не тільки Айнштайн грав на скрипці кпясиків; хоч ми таких геніїв не мали, то більшість представників інтелігенції просто не уявляли життя без поважної музики. Дітей найчастіше вчили на фортепіяно, а серед менш заможних була розповсюджена цитра. Знаменно, що відвідувачами філармонії і освічени ми музикальними аматорами були часто лікарі -- видно музика створювала для них необхідний контраст до праці, була відпочинком. Велику ролю у піднесенні музичної куль тури галичан відіграв у XX сторіччі Музичний інститут ім. Лисенка у Львові. В його філіях, у ба гатьох містах і містечках Західної України навча лися діти інтелігенції, робітників і навіть селян. Відновлений після Другой світової війни у США цей інститут, крім навчання музиці, сприяв також об’єднанню українських емігрантів знову ж через свої відділення у різних штатах. А підстави для цього виникли на рідній українській землі. Завдяки систематичному нав чанню музиці майже кожен її розумів, бо міг навіть виконувати, вмів грати і співати. Музична освіта була настільки невідривною часткою загальної культури, необхідним предметом розмов у това ристві, нарешті, ознакою суспільного престижу, що кожний шануючий себе громадянин мусів знати оперні новинки, бувати на симфонічних концертах. Досить назвати тут музикознавчі статті І. Франка, його полеміку з композитором Людкевичем про творчість Бортнянського. Згадаймо, що від кінця XVIII ст. найбільш популярні патріотичні пісні творилися музикан- тами-аматорами, переважно на мотивах відомих їм оперних арій. Саме таким чином “Марсельєзу” на писав під час французької революції офіцер. На Україні подібним прикладом, хоч в іншому жанрі є створення в середовищі Січових Стрільців пісні “Човен хитається” на мотиві квартеру Брамса. Ви сокою музичною освіченістю відзначався у нас М. Павлик, що видно з його листування зі співачкою Соломією Крушельницькою. Олександер Барвін- ський (батько композитора) дав поштовх М. Ли- сенку для створення музики до “Кобзаря”, роками домагався виставлення його опери “Різдв’яна ніч”. Ще більш очевидним це було у пред ставників літератури і образотворчого мистецтва. Наш композитор Василь Барвінський залишив (в одному з листів) забавний спогад про студентський карнавал у Празі, де він студіював на початку століття. Отже письменники і поети читали тут свої пародії на музичну критику, скульптори співали оперні арії, а два малярі сіли до фортепіяно і відіграли на 4 руки “дуже зле” весільний марш з опери “Лоенгрін” Ваґнера. Якось не можу уявити, щоб сьогоднішні малярі, тобто художники, грали Ваґнера, хоч би і зле. Може декому здається, що так було тільки у минулому. Та якщо звернутися до прикладу кількох розвинених країн, то побачимо наявність цієї традиції на сьогоднішній день. Віллі Брандт награв на платівку концерти Баха у власному виконанні, М. Тетчер крім юридичної і економічної освіти має теж середню музичну. Зрозуміло, що це означало для рівня культури даних країн. Щоб слухання симфонії чи струнного квартету було розвагою, потрібно побороти інерт ність думки і байдужість. Адже така музика ви магає концентрації мислення з одного боку, з дру гого ж -- певної необхідної спеціяльної підготовки. Якщо літературу і образотворче мистецтво кожен, хто має приблизно середню освіту може в цілому зрозуміти і оцінити, то мова музики є так специ фічна і особливо в сучасності настільки складна, що недаремно ці, які хочуть стати в ній фахівцями, мусять вчитися кільканадцять років. Очевидно, для слухачів це непотрібно, але щоб сприймати велику музику, щоб вона приносила таку радість, захоплення, чи може філософський спокій, як найвищі осягнення літератури або образотворчого мистецтва, її треба розуміти. Що можна в цьому напрямку зробити в наших умовах? Музикантів-спеціялістів, професіоналів ми маємо переважно кращих, як закордоном, в Америці, чи навіть деяких європейських країнах. Треба тільки відповідно їх використати, а також розширити в системі музичної освіти педагогічний напрямок. Важко переробляти свій спосіб мислення дорослим, нелегко доказувати вже сформованій людині, що мистецтво, зокрема музика, може бути засобом духовного збагачення, піднесення, зосере дження, роздумів. Та все одно треба активніше запрошувати слухачів на концерти філармонії, про пагувати клясику і сучасність, рекпямувати їх. Закінчення на 14-ій стор. НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2000 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
