Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
сіллям і мали про що порадитись і поговорити. Олег теж кудись тікав, був ще хлопчиком і мав свої хлоп’ячі інтереси, і я залишалася з Лесем і Сергієм. Чи ж думав Сергій Шовгенів, коли писав в той час свій вірш про Київ, що у Києві 1942 року трагічно загине його сестра Олена? Я дивувалася, як Олена могла вибрати собі за чоловіка Михайла Телігу. Він здавався мені людиною нецікавою. Кілька років пізніше мені го ворив про це письменник Микола Чирський: “Я завше рахував Олену Шовгенівну дівчиною розум ною. Пригадую один випадок. Якось пізно ввечері, сидячи в парку, схований між деревами, почув я розмову двох панночок на такі теми, про які дів чата їх віку звичайно не говорять, зайняті своїми дівочими інтересами. Одна з дівчат була Олена Шовгенівна. Коли пізніше я довідався, що вона вийшла заміж за Михайла Телігу, то подумав, що в Олені помилився. Тоді я її довший час не бачив. Але пізніше, коли знов зустрінувся з нею і пого ворив, я переконався, що вона таки справді не пересічна жінка. А подружнє життя і кохання — це, мабуть, щось таке особливе, що потребує зовсім окремої мірки”. Михайло Теліга був тихою, скромною лю диною, спокійної вдачі. Мав здібності музикальні, добрий слух і грав на бандурі. Вчився в Академії довго і пильно. Був працьовитий і, що дуже цінно, мав почуття обов’язку. Свою наречену любив ду же. — Леночко, ти найкраща від усіх, — казав він. Це бавило Сергія. — Леночка гарненька, — казав він про сестру, — але не красуня. Є багато кращих від неї. Проте для Михайла вона була найкращою. Якби Михайло Теліга не зустрівся з Оле ною, він, напевно, прожив би своє життя тихо і непомітно. Життя поруч такої жінки, як Олена, поставило Михайла Телігу в виїмкове становище і примусило виявити такі риси характеру, які при інших обставинах залишились би скритими: витримку, вроджений такт і делікатність, вірність. І через вірність до кінця — мученицьку смерть. — Олена Теліга загинула за Україну, її чоловік загинув за неї, — сказала мені 1942 p., себто багато років пізніше, дружина Олега Кандиби-Ольжича. Але Михайло знав за яку ідею гинула його дружина, духом був близький до цієї ідеї. 18-літнім юнаком пішов до Української армії і разом з армією перейшов всі її героїчні і трагічні етапи ще до зустрічі з Оленою. Михайло Теліга — тихий герой. Багато років пізніше я зрозуміла, що такі люди — чесні, працьовиті, скромні, з роз виненим почуттям обов’язку, з пошаною до рідних звичаїв і традицій — роблять здоровий ґрунт і міцну підвалину в житті держави. Професор Шовгенів отримав з Америки гроші за друк однієї книжки. Вирішили ці гроші вкласти на видатки, зв’язані з весіллям Олени. їй запропонували вибрати: чи скромне весілля в колі найближчих приятелів, але зате молоді зможуть на два тижні поїхати у шлюбну подорож, чи влашту вати “гучне” весілля, але вже без шлюбної по дорожі, бо на все не вистарчило б грошей. Олена вибрала гучне весілля на цілі Подєбради! Старший брат Олени, Андрій, сказав: — “Не розумію сестру. Я б вибрав на її місці скромне весілля, але зате шлюбну подорож”. Бажання Олени збулося. Було запрошено багато гостей, а вечеря мала відбутися в залі готелю “Централь”. Цей готель весь був тоді най нятий українцями для Академії; там жило тоді кіль ка українських родин, між ними родина Шовгене- вих. Ми дістали запрошення на весілля: “Юлія Степанівна та Іван Опанасович Шов- геневі, сповіщаючи про шлюб своєї доньки Олени з Михайлом Телігою, просять Вас вшанувати своєю присутністю вінчання в Євангелійській церкві 1-го серпня о 7 годині вечора та весільний чай, що має бути того ж дня після вінчання в готелі “Цент раль”». Моя мати з дружиною професора Отто Ейхельмана ходили замовляти торти на весілля Олени Шовгенівни. В день шлюбу їх мали післати на адресу Шовгеневих. Вранці я зайшла до цукерні, щоб подивитись, як виглядає наш торт. Я глянула і... жахнулась. Торт був прекрасний, пишний, легкий, такий, як уміють робити тільки в Чехії та Відні. Це був чудовий архітектурний твір з крему, цукру, яєць, сметани, родзинок і інших добрих у світі речей. Але на центральному місці було палаюче червоне серце, а з боків двоє голубків, що цілуються. На превелике здивування панночки я попросила голубків і серце негайно зняти. — Але ж це — весільний торт! — пере конувала вона мене. Я вперто домагалась свого і вона неохоче це виконала. Вінчання було ввечері в Євангелійській церкві. Людей поприходило багато, повна церква. Були там не лише українці, але й чехи. Прийшли подивитися з цікавости на православне вінчання. Бадьоро і радісно співав церковний хор. Молодих обводять тричі навколо аналоя. Священик каже урочисті і гарні слова, повні глибокого змісту. При світлі свічок і лямп виринає схвильоване і радісне обличчя молодої. Вона зараз негарна, гірша ніж бу ває кожного буденного дня. Але у такому натовпі все якось стирається. Забулося і те про що ми умо вились напередодні: подивитися, хто стане першим на рушничок — Олена чи Михайло. По давньому звичаю, той хто стане першим — буде головою в домі. З церкви молоді поїхали додому, де їх зустріли батьки Олени зі святим образом. Пані “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2000 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
