Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тоді Дарця з Сімором Бернштайном грали на 4 руки (без проби) фантазію Шуберта F-moll, сонати Мо- царта і ін. 8 вересня, коли я приїхала з Фльориди, мій перший телефон був до Дарці, а вона зі сумом ска зала: “Тому два дні помер Ян Ґорбати”, — чудовий Шопеніст, якого Дарка знала ще з молодих літ і який ще 23-го травня у польському консульстві в Нью-Йорку мав концерт з творів Шопена, з нагоди 150-ліття смерти композитора, а на другий день приїхав до нас на полуденок і ми всі зустрілися з ним... востаннє. 1939 p., перед війною, Ян Ґорбати викону вав у Львові на своєму концерті твори Барвін- ського, а я тепер думаю, чи не запросив Ян Ґор бати Дарцю грати з ним дуети на “небесних форте- піянах”? Тепер відбуваються в Нью-Йорку і околи цях концерти в честь Яна Ґорбатого, а я пляную на березень-квітень зорганізувати вечори пам’яти Да- рії Гординської-Каранович. Тоді знову буде музика, спогади і та життєдайна, оптимістична сила Дарці Наша родина збиралася їхати влітку на два місяці до Чеського Раю — гарної місцевости навко ло міста Турнова на півночі Чехії. Але мій батько Ростислав Лащенко — професор українсько- празького університету і Подєбрадської Академії, ще мав закінчити деякі справи в Академії і тому вся наша родина тим часом поїхала до Подєбрад на десять днів. Та сталося так, що ми були там значно довше. Невеличкий курорт для лікування сер цевих недуг — Подєбради мені дуже сподобався. Я з цікавістю оглядала старовинний замок короля Юрія Подєбрадського над рікою Лабою. В його про сторих запях відбувалися виклади для студентів Академії, містились численні лябораторії і бібліо тека. В замку був ресторан “Україна”, в якому влаштовувались українські вечірки і балі. “Ака демія в Подєбрадах була не лише Політехнікою і навіть не лише лябораторією Українця Новітньої Доби, — писав багато років пізніше один з абсольвентів Академії Євген Мапанюк — була вона також національно-суспільним середовищем, яке притягало, скупчувало й будувало — на еміграції — повновартісно єрархізоване національ неє раз між нами! Бо мені все ще стоїть перед очима 90-літній ювілей Дарці, який проходив точно у її день народження 18 жовтня 1998 p., заходом УМІ і 28-го Відділу СУА, членкою якого вона була і часто своєю участю прикрашала наші імпрези. Не тільки музики — батьки й учні УМІ, але ціла українська громада вшановували нашу дос тойну піяністку, педагога, непересічну Людину, а Дарця стояла сяюча серед моря квітів і усміхалася до щасливих гостей. Бо, як сказала сестра Бер- нарда: — “Краще дістати одну рожу за життя, ніж цілий віз вінків...” Дарка діставала рожі за життя, але найго ловніше — дістала наші серця. Закінчити хочу словами чудового проповід- ника-місіонера о. Ярослава Дибки, який сказав після смерти мого чоловіка (я тільки змінюю ім’я): “Простім нашій дорогій Дарці, що нас залишила і простім Господу Богу, що нам Її забрав...”. Таїса Бог дамська не суспільство”. Це була справжня Alma Mater української еміграції! На другому боці були луки зі свіжою високою травою і масою квітів, довга липова алея над Лабою, така типова для багатьох чеських містечок і курортів. Оподалік розкинувся вогкий і темний парк, званий Обора. А в центрі міста, на головному майдані стояв пам’ятник коро ля Юрія Подєбрадського. Він особливо притягав мою увагу, бо нагадував пам’ятник Богдана Хмель ницького в Києві. У міському парку, повному квітів і цікавих рослин, по-мистецьки виплеканих першо рядними садівниками-чехами, грали на зміну духо ва і струнна оркестра арії, марші й попурі світових композиторів. Усюди був рух. Приїжджі пишалися модни ми туалетами. Курорт Подєбради жив своїм рух ливим життям літнього сезону. Вражало те, що на кожному кроці чулася українська мова. В парку, на вулицях, у крамницях, на пляжі — можна було по бачити українських студентів, почути українську мову. Це дратувало приїжджих росіян. Журналіст Яблоновський написав злісний фейлетон про Подєбрадське життя, назвавши український осере док — Осине гніздо. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2000 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
