Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
сіллям і мали про що порадитись і поговорити. Олег теж кудись тікав, був ще хлопчиком і мав свої хлоп’ячі інтереси, і я залишалася з Лесем і Сергієм. Чи ж думав Сергій Шовгенів, коли писав в той час свій вірш про Київ, що у Києві 1942 року трагічно загине його сестра Олена? Я дивувалася, як Олена могла вибрати собі за чоловіка Михайла Телігу. Він здавався мені людиною нецікавою. Кілька років пізніше мені го ворив про це письменник Микола Чирський: “Я завше рахував Олену Шовгенівну дівчиною розум ною. Пригадую один випадок. Якось пізно ввечері, сидячи в парку, схований між деревами, почув я розмову двох панночок на такі теми, про які дів чата їх віку звичайно не говорять, зайняті своїми дівочими інтересами. Одна з дівчат була Олена Шовгенівна. Коли пізніше я довідався, що вона вийшла заміж за Михайла Телігу, то подумав, що в Олені помилився. Тоді я її довший час не бачив. Але пізніше, коли знов зустрінувся з нею і пого ворив, я переконався, що вона таки справді не пересічна жінка. А подружнє життя і кохання — це, мабуть, щось таке особливе, що потребує зовсім окремої мірки”. Михайло Теліга був тихою, скромною лю диною, спокійної вдачі. Мав здібності музикальні, добрий слух і грав на бандурі. Вчився в Академії довго і пильно. Був працьовитий і, що дуже цінно, мав почуття обов’язку. Свою наречену любив ду же. — Леночко, ти найкраща від усіх, — казав він. Це бавило Сергія. — Леночка гарненька, — казав він про сестру, — але не красуня. Є багато кращих від неї. Проте для Михайла вона була найкращою. Якби Михайло Теліга не зустрівся з Оле ною, він, напевно, прожив би своє життя тихо і непомітно. Життя поруч такої жінки, як Олена, поставило Михайла Телігу в виїмкове становище і примусило виявити такі риси характеру, які при інших обставинах залишились би скритими: витримку, вроджений такт і делікатність, вірність. І через вірність до кінця — мученицьку смерть. — Олена Теліга загинула за Україну, її чоловік загинув за неї, — сказала мені 1942 p., себто багато років пізніше, дружина Олега Кандиби-Ольжича. Але Михайло знав за яку ідею гинула його дружина, духом був близький до цієї ідеї. 18-літнім юнаком пішов до Української армії і разом з армією перейшов всі її героїчні і трагічні етапи ще до зустрічі з Оленою. Михайло Теліга — тихий герой. Багато років пізніше я зрозуміла, що такі люди — чесні, працьовиті, скромні, з роз виненим почуттям обов’язку, з пошаною до рідних звичаїв і традицій — роблять здоровий ґрунт і міцну підвалину в житті держави. Професор Шовгенів отримав з Америки гроші за друк однієї книжки. Вирішили ці гроші вкласти на видатки, зв’язані з весіллям Олени. їй запропонували вибрати: чи скромне весілля в колі найближчих приятелів, але зате молоді зможуть на два тижні поїхати у шлюбну подорож, чи влашту вати “гучне” весілля, але вже без шлюбної по дорожі, бо на все не вистарчило б грошей. Олена вибрала гучне весілля на цілі Подєбради! Старший брат Олени, Андрій, сказав: — “Не розумію сестру. Я б вибрав на її місці скромне весілля, але зате шлюбну подорож”. Бажання Олени збулося. Було запрошено багато гостей, а вечеря мала відбутися в залі готелю “Централь”. Цей готель весь був тоді най нятий українцями для Академії; там жило тоді кіль ка українських родин, між ними родина Шовгене- вих. Ми дістали запрошення на весілля: “Юлія Степанівна та Іван Опанасович Шов- геневі, сповіщаючи про шлюб своєї доньки Олени з Михайлом Телігою, просять Вас вшанувати своєю присутністю вінчання в Євангелійській церкві 1-го серпня о 7 годині вечора та весільний чай, що має бути того ж дня після вінчання в готелі “Цент раль”». Моя мати з дружиною професора Отто Ейхельмана ходили замовляти торти на весілля Олени Шовгенівни. В день шлюбу їх мали післати на адресу Шовгеневих. Вранці я зайшла до цукерні, щоб подивитись, як виглядає наш торт. Я глянула і... жахнулась. Торт був прекрасний, пишний, легкий, такий, як уміють робити тільки в Чехії та Відні. Це був чудовий архітектурний твір з крему, цукру, яєць, сметани, родзинок і інших добрих у світі речей. Але на центральному місці було палаюче червоне серце, а з боків двоє голубків, що цілуються. На превелике здивування панночки я попросила голубків і серце негайно зняти. — Але ж це — весільний торт! — пере конувала вона мене. Я вперто домагалась свого і вона неохоче це виконала. Вінчання було ввечері в Євангелійській церкві. Людей поприходило багато, повна церква. Були там не лише українці, але й чехи. Прийшли подивитися з цікавости на православне вінчання. Бадьоро і радісно співав церковний хор. Молодих обводять тричі навколо аналоя. Священик каже урочисті і гарні слова, повні глибокого змісту. При світлі свічок і лямп виринає схвильоване і радісне обличчя молодої. Вона зараз негарна, гірша ніж бу ває кожного буденного дня. Але у такому натовпі все якось стирається. Забулося і те про що ми умо вились напередодні: подивитися, хто стане першим на рушничок — Олена чи Михайло. По давньому звичаю, той хто стане першим — буде головою в домі. З церкви молоді поїхали додому, де їх зустріли батьки Олени зі святим образом. Пані “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2000 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
