Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тоді Дарця з Сімором Бернштайном грали на 4 руки (без проби) фантазію Шуберта F-moll, сонати Мо- царта і ін. 8 вересня, коли я приїхала з Фльориди, мій перший телефон був до Дарці, а вона зі сумом ска зала: “Тому два дні помер Ян Ґорбати”, — чудовий Шопеніст, якого Дарка знала ще з молодих літ і який ще 23-го травня у польському консульстві в Нью-Йорку мав концерт з творів Шопена, з нагоди 150-ліття смерти композитора, а на другий день приїхав до нас на полуденок і ми всі зустрілися з ним... востаннє. 1939 p., перед війною, Ян Ґорбати викону вав у Львові на своєму концерті твори Барвін- ського, а я тепер думаю, чи не запросив Ян Ґор бати Дарцю грати з ним дуети на “небесних форте- піянах”? Тепер відбуваються в Нью-Йорку і околи цях концерти в честь Яна Ґорбатого, а я пляную на березень-квітень зорганізувати вечори пам’яти Да- рії Гординської-Каранович. Тоді знову буде музика, спогади і та життєдайна, оптимістична сила Дарці Наша родина збиралася їхати влітку на два місяці до Чеського Раю — гарної місцевости навко ло міста Турнова на півночі Чехії. Але мій батько Ростислав Лащенко — професор українсько- празького університету і Подєбрадської Академії, ще мав закінчити деякі справи в Академії і тому вся наша родина тим часом поїхала до Подєбрад на десять днів. Та сталося так, що ми були там значно довше. Невеличкий курорт для лікування сер цевих недуг — Подєбради мені дуже сподобався. Я з цікавістю оглядала старовинний замок короля Юрія Подєбрадського над рікою Лабою. В його про сторих запях відбувалися виклади для студентів Академії, містились численні лябораторії і бібліо тека. В замку був ресторан “Україна”, в якому влаштовувались українські вечірки і балі. “Ака демія в Подєбрадах була не лише Політехнікою і навіть не лише лябораторією Українця Новітньої Доби, — писав багато років пізніше один з абсольвентів Академії Євген Мапанюк — була вона також національно-суспільним середовищем, яке притягало, скупчувало й будувало — на еміграції — повновартісно єрархізоване національ неє раз між нами! Бо мені все ще стоїть перед очима 90-літній ювілей Дарці, який проходив точно у її день народження 18 жовтня 1998 p., заходом УМІ і 28-го Відділу СУА, членкою якого вона була і часто своєю участю прикрашала наші імпрези. Не тільки музики — батьки й учні УМІ, але ціла українська громада вшановували нашу дос тойну піяністку, педагога, непересічну Людину, а Дарця стояла сяюча серед моря квітів і усміхалася до щасливих гостей. Бо, як сказала сестра Бер- нарда: — “Краще дістати одну рожу за життя, ніж цілий віз вінків...” Дарка діставала рожі за життя, але найго ловніше — дістала наші серця. Закінчити хочу словами чудового проповід- ника-місіонера о. Ярослава Дибки, який сказав після смерти мого чоловіка (я тільки змінюю ім’я): “Простім нашій дорогій Дарці, що нас залишила і простім Господу Богу, що нам Її забрав...”. Таїса Бог дамська не суспільство”. Це була справжня Alma Mater української еміграції! На другому боці були луки зі свіжою високою травою і масою квітів, довга липова алея над Лабою, така типова для багатьох чеських містечок і курортів. Оподалік розкинувся вогкий і темний парк, званий Обора. А в центрі міста, на головному майдані стояв пам’ятник коро ля Юрія Подєбрадського. Він особливо притягав мою увагу, бо нагадував пам’ятник Богдана Хмель ницького в Києві. У міському парку, повному квітів і цікавих рослин, по-мистецьки виплеканих першо рядними садівниками-чехами, грали на зміну духо ва і струнна оркестра арії, марші й попурі світових композиторів. Усюди був рух. Приїжджі пишалися модни ми туалетами. Курорт Подєбради жив своїм рух ливим життям літнього сезону. Вражало те, що на кожному кроці чулася українська мова. В парку, на вулицях, у крамницях, на пляжі — можна було по бачити українських студентів, почути українську мову. Це дратувало приїжджих росіян. Журналіст Яблоновський написав злісний фейлетон про Подєбрадське життя, назвавши український осере док — Осине гніздо. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2000 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
