Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
З цього приводу у нас з Галею Лисенко виникали деякі думки, але ми не наважувалися ставити їх на оцінку старших. Розібратись в цих літературних питаннях нам трохи допоміг Іван Стешенко. Якось ми з Галею сиділи в кабінеті Миколи Ли сенка і обговорювали тількищо прочитану (здається, в Літературно-Науковому Вістнику”) критику Сергія Єфремова на новелі Ольги Кобилянської. На той час творчість Кобилянської, яка базу валась тоді на новітній німецькій літературі, була надзвичайно незрозумілою. Імпресіонізм і символізм були ще явищем новим. Хоч ми й захоплювалися ними в п’єсах Гауптмана й Ібсена, але в українській літературі їх не спостерігали. Тонка аналіза психічних переживань, високі ідеї й цікаві питання, властиві творчості Кобилянської, змушували нас задумуватися й схилятися перед авторкою. Але їдка критика Єфремова й висміяні ним фрази Кобилянської (’’Щось зі своєї покори” і т. п.) зворушили наші душі. По чиєму боці правда? Чи по боці Єфремова, якому звикли ми вірити як критикові, чи по боці Кобилянської? Тут якраз увійшов І. Стешенко і ми звернулися до нього з цим питанням. Стешенко підкреслив, що ставить творчість Кобилянської дуже високо і що її модернізм є даниною сучасній європейській літе ратурній течії. Єфремов же, вихований на звичайній реалістичній літературі, просто не розуміє й недооці нює Кобилянської. — А ось вам і ще одна українська поетична новинка, яку напевне наша критика рознесе, — сказав Стешенко, виймаючи з течки маленьку книжечку. — Це вірші Агатанґела Кримського ’’Пальмове гилля”. Розповівши, що автор її — студент московського інституту східніх мов, і знає їх щось із двадцять п’ять, Стешенко порадив нам якнайсерйозніше простудіювати ці вірші з їх неукраїнськими сюжета ми. Нас вразила своєрідність і гострота деяких моти вів, узятих з життя американських індійців і екзотич ність мотивів азіятських. Стало ясно, що ані творів модерністки Коби лянської, ні Лесі Українки, ні Кримського з його екзо тичними віршами, для села давати не можна. Коли вже критик Єфремов не зрозумів і висміяв Коби- лянську, то що вже казати про селян, які вчилися читати по ’’Родному Слову" Ушинського. — Ні? Спо чатку їм треба пізнати Котляревського, Марка Вовчка, Грінченка, як на цьому настоюють наші старші това ришки, а тоді прийде час і для новаторів! При мовних труднощах перекладів ми вже тепер зверталися до Стешенка як фахівця-літературознав- ця, і він нам радо допомагав. Пригадую одну розмову. Я перекладала когось із скандинавських письменників, звичайно — не з ориґіналу, а з російського перекладу. Мене спинило слово ’’лєсопильньїй завод". Не може бути, щоб на нашому Поліссі не було таких заводів. Але як же вони звуться? — А просто! — сказав мені Стешенко: — ’’тартак", або ’’тиртак”! — Справді просто! Тепер зрозуміло, чому де рев’яна потеруха, якою чистять підлоги, зветься "тир са". А ми все дошукувались: який зв’язок між нею й степовою травою-тирсою? Далі ми з Галею почали скаржитися, що як хо четься зберегти слівну точність перекладу, то гу биться легкість мови і виходить, немов як у музиці — чуєш побільшені паралельні квінти. Потім: треба зберігати і специфіку фразеології й особливості національного мислення й виразів автора, а ми — не в силі, тим більше, що ми беремо не оригінальні твори, а російські переклади. Виходить не складно... А от коли взяти хоч би переклад Михайла Ста рицького казок Андерсена — як у нього просто й гарно, хоч пристосовано вже для національної пси хіки української дитини. Я б не задумуючись пе реклала "ворона", а у нього — ’’ґава”. Або яка чудова в нього кінцівка до однієї з казок: ’’Трісь-тріся! Трісь-тріся! Ось і пісенька уся!” — Еге! — засміявся Стешенко, — Михайло Петро вич чудово знає свою рідну мову! Ото ж! Наслідуйте його, не задаючись більшими до себе вимогами. А ще мушу вам нагадати влучний вираз одного фран цузького автора, хоч може дещо фривольний: отже, про переклад можна сказати те саме; що і про жінку: "Коли вірна, то не гарна, а коли гарна, то не вірна”... Тому раджу вам перекладати тілько вільно. Робіть перекази! Це ж для вас вправа, а не обов’язок! Ні Людмили Старицької-Черняхівської, ні Оксани Стешенко я ні разу на наших зібраннях не бачила. Хоч вони нерідко бували у Лисенків (Софія Ста- рицька і Микола Лисенко були рідні брат і сестра), але я не пригадую, щоб вони будь-коли розпитували нас про роботу гуртка. Остерігаючись їдкої іронії Людмили Черняхівської та її ущипливих словечок, ми ніколи не зверталися до неї по допомогу в наших мовних труднощах. Можливо, що Людмила Черня- хівська вступила до нашого гуртка десь пізніше, бо про мою участь в ньому вона добре знала. Вже десь в 1906 чи 1907 році вона запропонувала мені, щоб я дала гроші — внесок на поїздку до Петербургу на Всеросійський Жіночий з’їзд делегатки від київської жіночої російської організації, членом якої вона тоді була. Я відмовилась. Нашого гуртка вже тоді не було, а до російського я належати не хотіла. З’їзд той пройшов під большевицькими гаслами, бо провід на ньому захопила в свої руки відома большевичка Коллонтай. 12 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
