Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
З цього приводу у нас з Галею Лисенко виникали деякі думки, але ми не наважувалися ставити їх на оцінку старших. Розібратись в цих літературних питаннях нам трохи допоміг Іван Стешенко. Якось ми з Галею сиділи в кабінеті Миколи Ли сенка і обговорювали тількищо прочитану (здається, в Літературно-Науковому Вістнику”) критику Сергія Єфремова на новелі Ольги Кобилянської. На той час творчість Кобилянської, яка базу валась тоді на новітній німецькій літературі, була надзвичайно незрозумілою. Імпресіонізм і символізм були ще явищем новим. Хоч ми й захоплювалися ними в п’єсах Гауптмана й Ібсена, але в українській літературі їх не спостерігали. Тонка аналіза психічних переживань, високі ідеї й цікаві питання, властиві творчості Кобилянської, змушували нас задумуватися й схилятися перед авторкою. Але їдка критика Єфремова й висміяні ним фрази Кобилянської (’’Щось зі своєї покори” і т. п.) зворушили наші душі. По чиєму боці правда? Чи по боці Єфремова, якому звикли ми вірити як критикові, чи по боці Кобилянської? Тут якраз увійшов І. Стешенко і ми звернулися до нього з цим питанням. Стешенко підкреслив, що ставить творчість Кобилянської дуже високо і що її модернізм є даниною сучасній європейській літе ратурній течії. Єфремов же, вихований на звичайній реалістичній літературі, просто не розуміє й недооці нює Кобилянської. — А ось вам і ще одна українська поетична новинка, яку напевне наша критика рознесе, — сказав Стешенко, виймаючи з течки маленьку книжечку. — Це вірші Агатанґела Кримського ’’Пальмове гилля”. Розповівши, що автор її — студент московського інституту східніх мов, і знає їх щось із двадцять п’ять, Стешенко порадив нам якнайсерйозніше простудіювати ці вірші з їх неукраїнськими сюжета ми. Нас вразила своєрідність і гострота деяких моти вів, узятих з життя американських індійців і екзотич ність мотивів азіятських. Стало ясно, що ані творів модерністки Коби лянської, ні Лесі Українки, ні Кримського з його екзо тичними віршами, для села давати не можна. Коли вже критик Єфремов не зрозумів і висміяв Коби- лянську, то що вже казати про селян, які вчилися читати по ’’Родному Слову" Ушинського. — Ні? Спо чатку їм треба пізнати Котляревського, Марка Вовчка, Грінченка, як на цьому настоюють наші старші това ришки, а тоді прийде час і для новаторів! При мовних труднощах перекладів ми вже тепер зверталися до Стешенка як фахівця-літературознав- ця, і він нам радо допомагав. Пригадую одну розмову. Я перекладала когось із скандинавських письменників, звичайно — не з ориґіналу, а з російського перекладу. Мене спинило слово ’’лєсопильньїй завод". Не може бути, щоб на нашому Поліссі не було таких заводів. Але як же вони звуться? — А просто! — сказав мені Стешенко: — ’’тартак", або ’’тиртак”! — Справді просто! Тепер зрозуміло, чому де рев’яна потеруха, якою чистять підлоги, зветься "тир са". А ми все дошукувались: який зв’язок між нею й степовою травою-тирсою? Далі ми з Галею почали скаржитися, що як хо четься зберегти слівну точність перекладу, то гу биться легкість мови і виходить, немов як у музиці — чуєш побільшені паралельні квінти. Потім: треба зберігати і специфіку фразеології й особливості національного мислення й виразів автора, а ми — не в силі, тим більше, що ми беремо не оригінальні твори, а російські переклади. Виходить не складно... А от коли взяти хоч би переклад Михайла Ста рицького казок Андерсена — як у нього просто й гарно, хоч пристосовано вже для національної пси хіки української дитини. Я б не задумуючись пе реклала "ворона", а у нього — ’’ґава”. Або яка чудова в нього кінцівка до однієї з казок: ’’Трісь-тріся! Трісь-тріся! Ось і пісенька уся!” — Еге! — засміявся Стешенко, — Михайло Петро вич чудово знає свою рідну мову! Ото ж! Наслідуйте його, не задаючись більшими до себе вимогами. А ще мушу вам нагадати влучний вираз одного фран цузького автора, хоч може дещо фривольний: отже, про переклад можна сказати те саме; що і про жінку: "Коли вірна, то не гарна, а коли гарна, то не вірна”... Тому раджу вам перекладати тілько вільно. Робіть перекази! Це ж для вас вправа, а не обов’язок! Ні Людмили Старицької-Черняхівської, ні Оксани Стешенко я ні разу на наших зібраннях не бачила. Хоч вони нерідко бували у Лисенків (Софія Ста- рицька і Микола Лисенко були рідні брат і сестра), але я не пригадую, щоб вони будь-коли розпитували нас про роботу гуртка. Остерігаючись їдкої іронії Людмили Черняхівської та її ущипливих словечок, ми ніколи не зверталися до неї по допомогу в наших мовних труднощах. Можливо, що Людмила Черня- хівська вступила до нашого гуртка десь пізніше, бо про мою участь в ньому вона добре знала. Вже десь в 1906 чи 1907 році вона запропонувала мені, щоб я дала гроші — внесок на поїздку до Петербургу на Всеросійський Жіночий з’їзд делегатки від київської жіночої російської організації, членом якої вона тоді була. Я відмовилась. Нашого гуртка вже тоді не було, а до російського я належати не хотіла. З’їзд той пройшов під большевицькими гаслами, бо провід на ньому захопила в свої руки відома большевичка Коллонтай. 12 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
