Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
й тому, що публіка, яка відвідала театр (вистава йшла три дні, п’ять вистав, у Київському Молодіжному театрі на малій сцені), сприймала одноголосно із захватом бачене. ’’Водоспад/Відблиски” — так називалася виста ва... Водоспад голосів, водоспад оплесків, водоспад відкриттів, водоспад почуттів — і все це про київську прем’єру. Чи задумувалися ви про корені свого роду, про призначення жінки, жіночого начала, про звичаї і обряди, пов’язані з водою, що дає всьому життя? Чи задумувались ви, що єднає американців, африканців, українців, еспанців, вірменів, грузинів і т. д.? Що є у вашому житті Бог? Для чого ви прийшли у цій світ? А шість актрис: Керін Анджела Бішоп, Сесілія Арана, Оля Радчук, Наталка Шевченко, Лариса Недін і Ніна Матвієнко, втілюючи задум Вірляни Ткач, задумались. Larysa: Н у гаразд. Це не старовинна хуст ка, але вона м ені д у ж е дорога. М и родом з півдня України, з Одещини. В нас там не робили вишиванок, але т радиційні хуст ки з а в ж д и старі люди мали. Я к ми були малі, я пам ’ятаю, бабця виходила в цій хуст ці за ворота, підні мала д у ж е погрозливо палицю і кричала нам всім, дітям, що там бавилися: ’’Анцихристи, йдіть в ж е до хати! Цілий день нічого не їли. Я к вас т і ноги носять?” А т оді вона піднімала руки і казала ’’Царице Небесна, вони мене не сл ухаю т ь”. Але коли я поїхала вчитися, моя бабця захворіла і в ж е не піднімалася з л іж к а . І в ко р от кі хвилини, коли вона приходила до тями, вона все питала маму, чи приїхала ону ка. І коли я тільки стала на порозі хати, бабця відкрила очі і сказала: "Там, в шафі, для тебе зелена хуст ка’’. А за кілька днів померла. Natalka: А моя бабуся померла, коли мені було три роки. Але її іст орія повернулась мені багато пізніше. Позаминулого року, коли я вернулася до нашого села і сиділа на горбочку та диви лася на воду, до мене підійш ла незнайома літня ж ін к а і запитала, чия я. Коли я сказала "Захарихи”, вона відповіла: "Лю ди звали м і ж собою її відьмою, бо багато знала. В н е ї було шест еро діт ей і ніхто не помер під час голо ду. На городі в них стояла велика стара гру ша. Л ю д и казали, що саме груша годувала і спасла цих дітей. Коли бабця померла, то цей город дістався якомусь ч у ж о м у чоловіко ві. і він вирішив грушу зрубат и, бо вона йому завад ж ал а. Л ю д и застерігали його, що то груша Захарихи. Але він не послухав і спро бував її зрубати. Це було д у ж е в а ж к о . Груша мала д у ж е глибоке коріння. (Карен). І к о ж н о ї весни з ’являлися нові парост ки. Тоді він обіл ляв її бензиною і запалив. Груша д у ж е довго горіла і видавала звук, ніби стогнала. А не задовго чоловік помер. Казали люди, що то його власні діти струїли, і вірили, що то помста за те, що він знищ ив дерево". Так що я принесла бабусин руш н ик і груші. ОІуа: М оя історія, я к і твоя, Сесіліє, не п ов ’я зана з фолкльором чи традицією. Моя бабуся в селі не ж и л а , а в Києві, і вона була ф арма цевтом. І довгими роками вона працювала над дисерт ацією про лаванду. Вона стільки сили в л о ж и л а в ту працю, ніби то було щось ж и в е , і ця дисертація в ж е до війни була готова, і бабуся мала б її віддати. Але поча лась війна, її хат у знищили і вона дисертацію не знайшла. Після того вона в ж е не поверта лася до ц ієї праці. Але в нас скрізь міш ечки з лавандою. Бо там є щось вічне, що не м о ж н а знищити. Ніна Матвієнко: А моя баба була геніяльна баба. Вони говорили: "Поки є хоч одна ж и в а душа в селі, в я к о ї є совість, то буде чиста вода у криниці...’’. Чи знайшли відповідь? Не знаю. Та й чи повинен театр давати відповіді на питання? Мені здається, швидше має їх ставити, має будити від внутрішньої сплячки, від духовної сплячки, аби згадати, що ми ЛЮДИ, що приходимо у світ, аби залишити щось гідне після себе, щоб не спаплюжити пам’ять наших предків. Відповіддю на всі поставлені вище питання були пісні — українською і англійською мовою, старовин ні, забуті і сучасні... Що єднало американок і українок, що давало їм взаєморозуміння, тонке відчуття парт нерства? Історія, здогади, спомини і той світлий і величний Дух, що єднає людей, коли вони живуть в ім’я ближнього. Не було жодного глядача, хто лишився б байду жим до побаченого на виставі. Очі. Видавали очі. Адже не дарма у поетеси Ліни Костенко є рядки: ”Ти не бійся дивитись в мої розтривожені очі, очі вікна моєї душі”. Я вірю, що театр може і повинен очищати душі людей, радію, що партнери, з якими довелось працю вати, розуміють і поділяють цю думку, і завдячую долі, що на моєму творчому шляху зустрілась режи сер Вірляна Ткач. Переконана, що і наступні зустрічі з Вірляною в рамках Мистецького Березілля, яке вже сьогодні продумує і готує режисер і продюсер Сергій Проскурня, подарують нові вистави, нові пере живання, нові відкриття. Лариса Недін. Київ, 1995. 8 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
