Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
й тому, що публіка, яка відвідала театр (вистава йшла три дні, п’ять вистав, у Київському Молодіжному театрі на малій сцені), сприймала одноголосно із захватом бачене. ’’Водоспад/Відблиски” — так називалася виста ва... Водоспад голосів, водоспад оплесків, водоспад відкриттів, водоспад почуттів — і все це про київську прем’єру. Чи задумувалися ви про корені свого роду, про призначення жінки, жіночого начала, про звичаї і обряди, пов’язані з водою, що дає всьому життя? Чи задумувались ви, що єднає американців, африканців, українців, еспанців, вірменів, грузинів і т. д.? Що є у вашому житті Бог? Для чого ви прийшли у цій світ? А шість актрис: Керін Анджела Бішоп, Сесілія Арана, Оля Радчук, Наталка Шевченко, Лариса Недін і Ніна Матвієнко, втілюючи задум Вірляни Ткач, задумались. Larysa: Н у гаразд. Це не старовинна хуст ка, але вона м ені д у ж е дорога. М и родом з півдня України, з Одещини. В нас там не робили вишиванок, але т радиційні хуст ки з а в ж д и старі люди мали. Я к ми були малі, я пам ’ятаю, бабця виходила в цій хуст ці за ворота, підні мала д у ж е погрозливо палицю і кричала нам всім, дітям, що там бавилися: ’’Анцихристи, йдіть в ж е до хати! Цілий день нічого не їли. Я к вас т і ноги носять?” А т оді вона піднімала руки і казала ’’Царице Небесна, вони мене не сл ухаю т ь”. Але коли я поїхала вчитися, моя бабця захворіла і в ж е не піднімалася з л іж к а . І в ко р от кі хвилини, коли вона приходила до тями, вона все питала маму, чи приїхала ону ка. І коли я тільки стала на порозі хати, бабця відкрила очі і сказала: "Там, в шафі, для тебе зелена хуст ка’’. А за кілька днів померла. Natalka: А моя бабуся померла, коли мені було три роки. Але її іст орія повернулась мені багато пізніше. Позаминулого року, коли я вернулася до нашого села і сиділа на горбочку та диви лася на воду, до мене підійш ла незнайома літня ж ін к а і запитала, чия я. Коли я сказала "Захарихи”, вона відповіла: "Лю ди звали м і ж собою її відьмою, бо багато знала. В н е ї було шест еро діт ей і ніхто не помер під час голо ду. На городі в них стояла велика стара гру ша. Л ю д и казали, що саме груша годувала і спасла цих дітей. Коли бабця померла, то цей город дістався якомусь ч у ж о м у чоловіко ві. і він вирішив грушу зрубат и, бо вона йому завад ж ал а. Л ю д и застерігали його, що то груша Захарихи. Але він не послухав і спро бував її зрубати. Це було д у ж е в а ж к о . Груша мала д у ж е глибоке коріння. (Карен). І к о ж н о ї весни з ’являлися нові парост ки. Тоді він обіл ляв її бензиною і запалив. Груша д у ж е довго горіла і видавала звук, ніби стогнала. А не задовго чоловік помер. Казали люди, що то його власні діти струїли, і вірили, що то помста за те, що він знищ ив дерево". Так що я принесла бабусин руш н ик і груші. ОІуа: М оя історія, я к і твоя, Сесіліє, не п ов ’я зана з фолкльором чи традицією. Моя бабуся в селі не ж и л а , а в Києві, і вона була ф арма цевтом. І довгими роками вона працювала над дисерт ацією про лаванду. Вона стільки сили в л о ж и л а в ту працю, ніби то було щось ж и в е , і ця дисертація в ж е до війни була готова, і бабуся мала б її віддати. Але поча лась війна, її хат у знищили і вона дисертацію не знайшла. Після того вона в ж е не поверта лася до ц ієї праці. Але в нас скрізь міш ечки з лавандою. Бо там є щось вічне, що не м о ж н а знищити. Ніна Матвієнко: А моя баба була геніяльна баба. Вони говорили: "Поки є хоч одна ж и в а душа в селі, в я к о ї є совість, то буде чиста вода у криниці...’’. Чи знайшли відповідь? Не знаю. Та й чи повинен театр давати відповіді на питання? Мені здається, швидше має їх ставити, має будити від внутрішньої сплячки, від духовної сплячки, аби згадати, що ми ЛЮДИ, що приходимо у світ, аби залишити щось гідне після себе, щоб не спаплюжити пам’ять наших предків. Відповіддю на всі поставлені вище питання були пісні — українською і англійською мовою, старовин ні, забуті і сучасні... Що єднало американок і українок, що давало їм взаєморозуміння, тонке відчуття парт нерства? Історія, здогади, спомини і той світлий і величний Дух, що єднає людей, коли вони живуть в ім’я ближнього. Не було жодного глядача, хто лишився б байду жим до побаченого на виставі. Очі. Видавали очі. Адже не дарма у поетеси Ліни Костенко є рядки: ”Ти не бійся дивитись в мої розтривожені очі, очі вікна моєї душі”. Я вірю, що театр може і повинен очищати душі людей, радію, що партнери, з якими довелось працю вати, розуміють і поділяють цю думку, і завдячую долі, що на моєму творчому шляху зустрілась режи сер Вірляна Ткач. Переконана, що і наступні зустрічі з Вірляною в рамках Мистецького Березілля, яке вже сьогодні продумує і готує режисер і продюсер Сергій Проскурня, подарують нові вистави, нові пере живання, нові відкриття. Лариса Недін. Київ, 1995. 8 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
