Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛІДІЯ КОЛТУНЮК-ДЯЧЕНКО Народилася у Львові в родині Ярослава і Марії з Дзеровичів Колтунюків. До народної школи ходила до ’’школи вправ”, учителькою якої була Варвара Літинська. Опісля — до гімназії Сестер Василіянок у Львові, яку закінчила. Хочу згадати кількох моїх учи телів, а саме: д-р Олену Степанів-Дашкевич, яка вчи ла географію й історію України і всесвітню історію, письменника д-ра Василя Щурата — вчив українську мову і був директором гімназії, мати Софронія і мати Северина, д-р Василь Лев — польську мову, отець д-р Лаба і отець д-р Лужницький — релігію і багато інших. Ті професори зформували мій характер і нав чили любити рідний край. По матурі мій батько вис лав мене на однорічні курси домашнього госпо дарства до Мюнхену до школи Прінцессін Арнульф. Повернувшись до Львова, я записалася до Львів ської політехніки, на відділ агрономії, яку закінчила перед Другою світовою війною. Тоді почала працю вати над докторською дисертацією, а також працю вала у ’’Сільському Господарі” референткою. Перед від’їздом на першу еміграцію до Кракова проф. д-р Шумовський запропонував мені асистентуру у Львів ській політехніці. Можна дуже багато писати про ча си першої окупації більшовиками Західньої України, часи німецької окупації Польщі і про мою поїздку в Україну. Це були надзвичайно бурхливі і небезпечні часи і тоді я навіть не припускала, що ходжу поряд зі смертю. В той час я вийшла заміж за Юрія Дяченка, який боровся за Україну в УПА на Волині під про водом командира Боровця. На жаль, моє подружнє життя не було довгим, бо в 1945 році, будучи на авст рійсько-сербському фронті, чоловік пропав безвісти. З цього подружжя народилося двоє гарних діточок — Петро і Зоряна, з якими я переїхала до Німеччини, де ми перебували в таборі переселенців у Берхтен- ґадені, звідки переїхали в 1949 р. до США, до Філя- дельфії. Тут я працювала у фірмі, що виробляла сиґари "Ель Продукто”, а опісля 21 рік у фірмі Вестінґгавз Електрік Корпорейшен в інженерному бюрі. Мушу згадати інж. Лева Яцкевича, який пра цював у Вестінґгавзі і допомагав багатьом українсь ким інженерам. Моя громадська праця починається тоді, коли, будучи ще в гімназії, я вступила до Пласту, опісля, була активною у студентських організаціях і в спорті, де була змагункою. По приїзді до табору в Берхтен- ґаден, коли зорганізовано ОУЖ Німеччини, стала головою цього Відділу, що налічував 300 членок. В Америці включилася в працю у Товаристві Українсь ких Інженерів і Союзу Українок Америки. В тих двох організаціях я є членкою вже понад 40 років. Також беру участь в українському громадському житті Філядельфії. За тих 40 років я була декілька разів головою 20- го Відділу СУА займала різні позиції у Відділі, була два рази головою Окружної Управи. За мою працю я дістала від Екзекутиви Почесну грамоту за віддану і жертвенну працю для добра СУА. Тепер я є першою заступницею голови Контрольної комісії СУА та культ освітньою референткою Відділу. Лідія Дяченко XXIII Конвенція СУА. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1993 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
