Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАТАЛЕНА КОРОЛЕВА КИРИЛО КОЖУМ’ЯКА1 Спустили голови бояре. Не сміють на князя Володимира очей піднести. Розумом бо бажають, щоб розказ княжий біді-горю кінець поклав. Таж серце каже: — Як бажати, щоб батько власну доньку на смерть виправив? А Володимир схилився чолом на руку. Вуса кусає. На скроні жила б’ється, кров’ю чорною наливається. Мовчання вагою невидимою навалилося на світлицю княжу. Тінню-сумом вщерть її напов нило. Тільки іскрами, з пів-пітьми кидають алмази-дияманти, що ними Панаґія2 на княжих бармах3 прикрашена. Немов на княжих шатах сльози горять, не очима виронені, а з серця самого ніби вони вирвались. — Най же станеться!... Аминь! — перехре стився князь. І підписав грамоту. З крісла встав — як мерлець з гробу, — білий весь. Рука не чує як сувой згортає. Не бачить око ’’печатни ків”, що нечутно сап’янцями ступаючи, кулю зеленого воску до грамоти привішують, печат- кою-щемками її сплющують, образом Володи- мировим із тризубом його віск ’’знаменають”. Припечатана доля князівни Горислави-Люд- мили,4 доньки Володимирової; завтра, чим світ, пійде офірою — за Київ стольний, за люд хрещений, за край Київський, — на поталу стане змієві лютому. Загніздився, окаянний, в Дніпрі ясному. Чорториї хвостом поганим крутить-ска- ламучує. Пустошить край довколішній. На Київ стольний отрую дихання свого кидає. Пошесть — мор на хрещений люд напускаючи. — Дай доньку — відступлюсь! — дев’ятю пащами своїми озивається. Воювати ж з ними — як з долею! — Не сила. За скелю й залізо твердіша шкіра луската. Ломлеться зброя об ню. Дев’ять голів вогонь мечуть. Слиною-отру- єю кидають. Виходив вже й Ілля Муромець. Та нічого з Цмоком не вдіяв він; як вихорем листя осіннє, відмів подих Потвори славного витязя. — Доньку дай — відступлюсь! — і нічого не слухає Зміїще. Всіма дев’ятю пащами людською мовою озивається. На сонці, на піску Дніпровому вигрівається. Очі-щілини заплющив. Клацнув зубами — немов на колодку пащу погану замкнув. Очі виплакала Анна княгиня Володимирова. Світу Божого не бачить, — пітьмою чорною став. Таж не сміє словом благальним за доньку заступитися. — За долю бо люду Київського іде!... Тільки Людмила5 князівна не плаче, не ридає, не журиться. Няню Евпраксію словом ласкавим підбадьорює: — Чи ж гадаєш, няню-голубко, що Змій за милосердя Боже дужчий?... — І, як до свята шлюбного, шати-оздоби приправляє: — За друзів душу кладу! Не літь же мені дівкою-чорнавкою іти... І підніззя перлове з ларців дорогоцінних виймає. Намисто смарагдове з коробиць само цвітами прикрашених витягає... Ой, не хмара чорна облягла Київ-стольний громовицею-югою,6 бурею небо радісне затя- гаючи! Не печеніжин — ворог лютий, не орда половецька погана зі степів на Володимирове місто насунула... Біда щира на Київ прийшла, ще й на князя, на Володимира. 1. У Києві,- під Андріївською горою, є й донині вулиця, що зветься "Кожумяки”. 2. Образ Богоматері. 3. Барма — широкий комір на спосіб пелерини на княжому зодягу. 4. За княжих часів давали два наймення: "церковне” і "мирське”. 5. Кияне, ще перед світовою війною твердо вірили, що Святий Володимир мав доньку Людмилу. Це наймення було дуже популярно у старому Києві. 6. Юга — сухий, гарячий вітер (старе слово). "Легенди старокиівські", Прага, 1943. (Закінчення в наступному числі) ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1993 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
