Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛІДІЯ КОЛТУНЮК-ДЯЧЕНКО Народилася у Львові в родині Ярослава і Марії з Дзеровичів Колтунюків. До народної школи ходила до ’’школи вправ”, учителькою якої була Варвара Літинська. Опісля — до гімназії Сестер Василіянок у Львові, яку закінчила. Хочу згадати кількох моїх учи телів, а саме: д-р Олену Степанів-Дашкевич, яка вчи ла географію й історію України і всесвітню історію, письменника д-ра Василя Щурата — вчив українську мову і був директором гімназії, мати Софронія і мати Северина, д-р Василь Лев — польську мову, отець д-р Лаба і отець д-р Лужницький — релігію і багато інших. Ті професори зформували мій характер і нав чили любити рідний край. По матурі мій батько вис лав мене на однорічні курси домашнього госпо дарства до Мюнхену до школи Прінцессін Арнульф. Повернувшись до Львова, я записалася до Львів ської політехніки, на відділ агрономії, яку закінчила перед Другою світовою війною. Тоді почала працю вати над докторською дисертацією, а також працю вала у ’’Сільському Господарі” референткою. Перед від’їздом на першу еміграцію до Кракова проф. д-р Шумовський запропонував мені асистентуру у Львів ській політехніці. Можна дуже багато писати про ча си першої окупації більшовиками Західньої України, часи німецької окупації Польщі і про мою поїздку в Україну. Це були надзвичайно бурхливі і небезпечні часи і тоді я навіть не припускала, що ходжу поряд зі смертю. В той час я вийшла заміж за Юрія Дяченка, який боровся за Україну в УПА на Волині під про водом командира Боровця. На жаль, моє подружнє життя не було довгим, бо в 1945 році, будучи на авст рійсько-сербському фронті, чоловік пропав безвісти. З цього подружжя народилося двоє гарних діточок — Петро і Зоряна, з якими я переїхала до Німеччини, де ми перебували в таборі переселенців у Берхтен- ґадені, звідки переїхали в 1949 р. до США, до Філя- дельфії. Тут я працювала у фірмі, що виробляла сиґари "Ель Продукто”, а опісля 21 рік у фірмі Вестінґгавз Електрік Корпорейшен в інженерному бюрі. Мушу згадати інж. Лева Яцкевича, який пра цював у Вестінґгавзі і допомагав багатьом українсь ким інженерам. Моя громадська праця починається тоді, коли, будучи ще в гімназії, я вступила до Пласту, опісля, була активною у студентських організаціях і в спорті, де була змагункою. По приїзді до табору в Берхтен- ґаден, коли зорганізовано ОУЖ Німеччини, стала головою цього Відділу, що налічував 300 членок. В Америці включилася в працю у Товаристві Українсь ких Інженерів і Союзу Українок Америки. В тих двох організаціях я є членкою вже понад 40 років. Також беру участь в українському громадському житті Філядельфії. За тих 40 років я була декілька разів головою 20- го Відділу СУА займала різні позиції у Відділі, була два рази головою Окружної Управи. За мою працю я дістала від Екзекутиви Почесну грамоту за віддану і жертвенну працю для добра СУА. Тепер я є першою заступницею голови Контрольної комісії СУА та культ освітньою референткою Відділу. Лідія Дяченко XXIII Конвенція СУА. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1993 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
