Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАТАЛЕНА КОРОЛЕВА КИРИЛО КОЖУМ’ЯКА1 Спустили голови бояре. Не сміють на князя Володимира очей піднести. Розумом бо бажають, щоб розказ княжий біді-горю кінець поклав. Таж серце каже: — Як бажати, щоб батько власну доньку на смерть виправив? А Володимир схилився чолом на руку. Вуса кусає. На скроні жила б’ється, кров’ю чорною наливається. Мовчання вагою невидимою навалилося на світлицю княжу. Тінню-сумом вщерть її напов нило. Тільки іскрами, з пів-пітьми кидають алмази-дияманти, що ними Панаґія2 на княжих бармах3 прикрашена. Немов на княжих шатах сльози горять, не очима виронені, а з серця самого ніби вони вирвались. — Най же станеться!... Аминь! — перехре стився князь. І підписав грамоту. З крісла встав — як мерлець з гробу, — білий весь. Рука не чує як сувой згортає. Не бачить око ’’печатни ків”, що нечутно сап’янцями ступаючи, кулю зеленого воску до грамоти привішують, печат- кою-щемками її сплющують, образом Володи- мировим із тризубом його віск ’’знаменають”. Припечатана доля князівни Горислави-Люд- мили,4 доньки Володимирової; завтра, чим світ, пійде офірою — за Київ стольний, за люд хрещений, за край Київський, — на поталу стане змієві лютому. Загніздився, окаянний, в Дніпрі ясному. Чорториї хвостом поганим крутить-ска- ламучує. Пустошить край довколішній. На Київ стольний отрую дихання свого кидає. Пошесть — мор на хрещений люд напускаючи. — Дай доньку — відступлюсь! — дев’ятю пащами своїми озивається. Воювати ж з ними — як з долею! — Не сила. За скелю й залізо твердіша шкіра луската. Ломлеться зброя об ню. Дев’ять голів вогонь мечуть. Слиною-отру- єю кидають. Виходив вже й Ілля Муромець. Та нічого з Цмоком не вдіяв він; як вихорем листя осіннє, відмів подих Потвори славного витязя. — Доньку дай — відступлюсь! — і нічого не слухає Зміїще. Всіма дев’ятю пащами людською мовою озивається. На сонці, на піску Дніпровому вигрівається. Очі-щілини заплющив. Клацнув зубами — немов на колодку пащу погану замкнув. Очі виплакала Анна княгиня Володимирова. Світу Божого не бачить, — пітьмою чорною став. Таж не сміє словом благальним за доньку заступитися. — За долю бо люду Київського іде!... Тільки Людмила5 князівна не плаче, не ридає, не журиться. Няню Евпраксію словом ласкавим підбадьорює: — Чи ж гадаєш, няню-голубко, що Змій за милосердя Боже дужчий?... — І, як до свята шлюбного, шати-оздоби приправляє: — За друзів душу кладу! Не літь же мені дівкою-чорнавкою іти... І підніззя перлове з ларців дорогоцінних виймає. Намисто смарагдове з коробиць само цвітами прикрашених витягає... Ой, не хмара чорна облягла Київ-стольний громовицею-югою,6 бурею небо радісне затя- гаючи! Не печеніжин — ворог лютий, не орда половецька погана зі степів на Володимирове місто насунула... Біда щира на Київ прийшла, ще й на князя, на Володимира. 1. У Києві,- під Андріївською горою, є й донині вулиця, що зветься "Кожумяки”. 2. Образ Богоматері. 3. Барма — широкий комір на спосіб пелерини на княжому зодягу. 4. За княжих часів давали два наймення: "церковне” і "мирське”. 5. Кияне, ще перед світовою війною твердо вірили, що Святий Володимир мав доньку Людмилу. Це наймення було дуже популярно у старому Києві. 6. Юга — сухий, гарячий вітер (старе слово). "Легенди старокиівські", Прага, 1943. (Закінчення в наступному числі) ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕРЕСЕНЬ 1993 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
