Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ГОЛОСИ 3 ”Т0Г0 СВІТУ” (Уривки з листів ув’язнених українських правозахисників) ІЗ ТАБІРНИХ ЗАПИСОК Коли я повернувся до Магадана, в аеропорту на мене чекав виклик — негайно з’явитися до облас ного КДБ. Ночувати довелося в готелі. В понеділок я поїхав до міста (це 60 км дороги). Прийняв мене заступник нач. Сафонов. Він прочитав мені друге застереження — з погрозою судити. В Усть-Омчузі, коли я зайшов до начальника міліції Переверзєва, на мене чекав новий сюрприз — заст. редактора рай. газети ’’Ленинское знамя” заявила, що збирається писати про мене статтю, і поставила кілька прово каційних питань. Я відповів, що жанр мені відомий, а тому розмовляти я не волію. І справді — за якийсь час з’явилася довга стаття "Друзья и враги Василя Стуса”. У ній було згадано все. І те, що я дістаю па кунки з закордону, і що я пірвав свій профспілковий квиток, довідавшися, що саме профспілка перечить проти надання мені медичної допомоги, і ’’свідчен ня” багатьох мешканців рудні. Як згодом виявилося, Супряга не марнувала часу: поки я був у Донецьку, вона вояжувала на рудні, готувала статтю. Чимало людей заявило мені потім, що нічого схожого вони не говорили, але свої журналістські обов’язки Супряга, забезпечена бронею КГБ, розуміла по-сво єму. Стус готов грабить и убивать — свідчила одна медсестра з Транспортного. Он похож на фашиста, такой на моих глазах убивал детей — гнули комедію інші. Прикро було за такий факт. Якось я відмовився стати до роботи, оскільки респіраторів не було. Мені обіцяли видати персональний. Я відмовився, наголо шуючи, що респіратор — то обов’язковий захист для кожного шахтаря. Отож, я обстоюю загальний прин цип, протестуючи проти порушення техніки без пеки. Респіратори потім знайшлися. Певна річ, їх ви дали всім. А мене покарали за ’’страйк”. Супряга не оминула і цього випадку, вкрай перебрехавши факти. Якраз на цей час приїхала дружина. Газета впли нула на людей. Вони сахались мене, мов чумного. Я зрозумів, що маніпулювати громадською думкою — дуже легко. Особливо коли громади — нема, отже, у неї нема і своєї думки. І я, бачачи, що позивати Супрягу марне (жоден суду Союзі не візьме такої справи до розгляду), наполіг на тому, аби дати їй публічну відповідь. На це адміністрація згодилася. Зробили поширене засідання рудкому, куди запро сили підготовлену публіку. Був і журналіст із газети (Супряги не було). Я став відповідати на брехню досить різко й аргументовано. Режисери побачили, що вистава може не вийти, — почали обструкцію, не даючи мені говорити. Нічого не лишалося, як покинути зал разом із дружиною, звинувативши публіку в боягузьтві. А в пресі не вщухала буря. — Десятки читачів обурювалися моєю поведінкою — за звичайною радянською звичкою. Тепер становище моє стало ще драматичніше. Прощаючись із дру жиною, я заявив їй, що бачитися вдруге доведеться, напевно, в таборі. Вона згодилася з тим, тамуючи сльози. Але голови гнути я не збирався — бодай, що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноб ВАСИЛЬ СТУС Wasyl Stus лений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину. ...Я довідався, що міліція вирішила оформити ме не на примусове лікування од алькоголізму — їм по трібен був хоч який епізод. Тоді вони й запропону вали 1500 крб., щоб мене підпоїти. Але номер не ви йшов. Довелося обшукувати свої речі в кімнаті, аби попередити випадок підкидання рушниці, ножа, пор нографічного тексту тощо. Повертаючись уночі з ро боти, я не раз заставав зламані двері. Отож, довело ся звернутися до прокурора із спецзаявою: якщо в моїх речах буде виявлено зброю, вибухові речовини, чи золотий пісок і т.д. — то це буде наслідком реалі зованої провокації. Доведений до краю, я зробив за яву до Верх. Ради СРСР з другою заяву про відмову від громадянства. Це було в кінці 78 року. В ній я пи сав, що заборона займатися творчою роботою, по стійне приниження моєї людської і національної гід- ности, стан, за якого я почуваю себе річчю, держав ним майном, яке КГБ вписало на своє конто; ситуа ція, за якої моє почуття національного патріотизму відведено в ранґ державного злочину; національно- культурний погром на Україні — все це змушує мене визнати, що мати радянське громадянство є немож ливою для мене річчю. Бути радянським гро мадянином — це значить, бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся. Чим більше тортур і знущань я за знаю — тим більший мій спротив проти системи на 6 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИСТОПАД 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
