Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ІВАН СМОЛІЙ У ЧУЖОМУ МІСТІ Без приятеля сумно жити. А в Анатоля не ма ані одного знайомого хлопця. Він щойно не давно приїхав із батьками в це чуже місто. Вийшов Анатоль із хати на вулицю, розгля дається, а там, подалік за домами — майдан. Який чудовий майдан у цьому місті! Кругом ста резні дерева, гойдалки, совганки. Й повно ді твори. Метнувся Анатоль, розбігся до гурту й зупинився на краю майдану. Куди ж це він бі жить? Він же не знає нікого з них. Він тут чу жий. А як гарно було б бути разом із дітьми! Це вони гру в індіян завели. Найстарший хлопець застромив собі пташине перо за кашкет і йде попереду інших, як Соколине Око. А той другий, чорнявий хлопець, що за Со колиним Оком, то зовсім не тямить нічого. Ви тягнув два револьвери і стріляє, як навіжений. Револьвери — це лицарська зброя, не любить їх Анатоль. А в індіян ось зброя — луки, томагав ки і списи. І в татар теж луки були, й зодягалися татари незвичайно. Розповів би Анатоль дітям про та тар та про козаків, уходників, що воювали з та тарами, як ті піонери з індіянами. І гру таку за вести б можна. Із Соколиного Ока був би чудо вий козацький ватажок. А той галасливий чор нявий хлопчина з револьверами — правдивий татарин. Галаслива громадка пробігла коло хлопця, й ніхто не відізвався, ніхто не запросив його до гри. Дивиться Анатоль дітям услід. Оббіжать майдан кругом, поміж стовбури дерев скрада ючись, і знову будуть близько нього. Чи зупи нити однопере Соколине Око, щоб прийняв і його до гри? Ні, не проситиме Анатоль. І цу керків та тістечок не виноситиме їм, щоб купи ти дружбу. Не такий Анатоль! А так хочеться до дітей... — ”На все є рада, тільки добре подумай!” — пригадує собі Анатоль слова пластового брат чика. Швидко, гарячково думає Анатоль, що тут зробити б. І нараз зривається з місця, біжить за хату, до маленької клітки коло ґаражу. Мерщій! Він видумав плян, як заприязнитися з дітьми. Громадка ’’індіян”, дійшовши до кінця май дану, вертається з вигуками й пострілами. До ходить уже до місця, де стоїть незнайомий хло пець. Стоїть він, як стояв, та тільки ж, що це у нього на руках? Спинилися діти, опустив во йовничий ковбой револьвери. Спинився й вождь — однопере Соколине Око. Познімали індіяни маски з облич. Всі дивляться на Анатоля. Й не так на Анатоля, як на щось сіреньке, пухнате, довгокруге, що у нього на руках. — Зайчик! Правдивий, живий зайчик на ру ках у цього хлопця! — Звідки ти його маєш? — питається Соко лине Око. — Це мені тато живого приніс, бо я дуже люблю звірят, — каже Анатоль. — А ти тут живеш? — Тут. Ми недавно приїхали, я нікого не знаю. — А як тобі на ім’я? — Анатоль. — То дай мені, Анатолю, цього зайчика тро хи потримати на руках, будеш із нами гратися, — каже Соколине Око. Гаразд, — мовить Анатоль, — тільки не ви пустіть, бо він прудконогий, і жоден індіянин його не зловив би. Прищулився зайчик на руках у Соколиного Ока, тремтить боязко. А малі індіяни обступи ли кругом свого вождя й Анатоля. Кожний зма гає стати ближче. Бо чи може бути щось при ємніше, як торкнутися рукою м’якенького зай- чикового кожушка і зблизька оглядати, як трем тять вуса сіренького капустяного ласуна? — На, маєш! — сказав вождь, однопере Со- 34 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИСТОПАД 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
