Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ІВАН СМОЛІЙ У ЧУЖОМУ МІСТІ Без приятеля сумно жити. А в Анатоля не ма ані одного знайомого хлопця. Він щойно не давно приїхав із батьками в це чуже місто. Вийшов Анатоль із хати на вулицю, розгля дається, а там, подалік за домами — майдан. Який чудовий майдан у цьому місті! Кругом ста резні дерева, гойдалки, совганки. Й повно ді твори. Метнувся Анатоль, розбігся до гурту й зупинився на краю майдану. Куди ж це він бі жить? Він же не знає нікого з них. Він тут чу жий. А як гарно було б бути разом із дітьми! Це вони гру в індіян завели. Найстарший хлопець застромив собі пташине перо за кашкет і йде попереду інших, як Соколине Око. А той другий, чорнявий хлопець, що за Со колиним Оком, то зовсім не тямить нічого. Ви тягнув два револьвери і стріляє, як навіжений. Револьвери — це лицарська зброя, не любить їх Анатоль. А в індіян ось зброя — луки, томагав ки і списи. І в татар теж луки були, й зодягалися татари незвичайно. Розповів би Анатоль дітям про та тар та про козаків, уходників, що воювали з та тарами, як ті піонери з індіянами. І гру таку за вести б можна. Із Соколиного Ока був би чудо вий козацький ватажок. А той галасливий чор нявий хлопчина з револьверами — правдивий татарин. Галаслива громадка пробігла коло хлопця, й ніхто не відізвався, ніхто не запросив його до гри. Дивиться Анатоль дітям услід. Оббіжать майдан кругом, поміж стовбури дерев скрада ючись, і знову будуть близько нього. Чи зупи нити однопере Соколине Око, щоб прийняв і його до гри? Ні, не проситиме Анатоль. І цу керків та тістечок не виноситиме їм, щоб купи ти дружбу. Не такий Анатоль! А так хочеться до дітей... — ”На все є рада, тільки добре подумай!” — пригадує собі Анатоль слова пластового брат чика. Швидко, гарячково думає Анатоль, що тут зробити б. І нараз зривається з місця, біжить за хату, до маленької клітки коло ґаражу. Мерщій! Він видумав плян, як заприязнитися з дітьми. Громадка ’’індіян”, дійшовши до кінця май дану, вертається з вигуками й пострілами. До ходить уже до місця, де стоїть незнайомий хло пець. Стоїть він, як стояв, та тільки ж, що це у нього на руках? Спинилися діти, опустив во йовничий ковбой револьвери. Спинився й вождь — однопере Соколине Око. Познімали індіяни маски з облич. Всі дивляться на Анатоля. Й не так на Анатоля, як на щось сіреньке, пухнате, довгокруге, що у нього на руках. — Зайчик! Правдивий, живий зайчик на ру ках у цього хлопця! — Звідки ти його маєш? — питається Соко лине Око. — Це мені тато живого приніс, бо я дуже люблю звірят, — каже Анатоль. — А ти тут живеш? — Тут. Ми недавно приїхали, я нікого не знаю. — А як тобі на ім’я? — Анатоль. — То дай мені, Анатолю, цього зайчика тро хи потримати на руках, будеш із нами гратися, — каже Соколине Око. Гаразд, — мовить Анатоль, — тільки не ви пустіть, бо він прудконогий, і жоден індіянин його не зловив би. Прищулився зайчик на руках у Соколиного Ока, тремтить боязко. А малі індіяни обступи ли кругом свого вождя й Анатоля. Кожний зма гає стати ближче. Бо чи може бути щось при ємніше, як торкнутися рукою м’якенького зай- чикового кожушка і зблизька оглядати, як трем тять вуса сіренького капустяного ласуна? — На, маєш! — сказав вождь, однопере Со- 34 НАШЕ ЖИТТЯ, ЛИСТОПАД 1983 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
